За іронією долі путінським елітам подобалося тримати свої гроші там, де вони могли довіряти верховенству права, і після теплої зустрічі на саміті Великої вісімки в Санкт-Петербурзі Путін та його багаті поплічники мали всі причини вірити, що їхнім грошам на Заході нічого не загрожує. Обмеження доступу до них або навіть погроза цим могла б дати сильний стримувальний ефект. Натомість спільний бізнес та умиротворення продовжувалися, як завжди, неначе нічого не сталося. Головні міфи взаємодії полягали в тому, що вона (1) лібералізує невільні держави та (2) забезпечує важелі впливу на них, якщо вони не лібералізуються. Перший уже довів свою помилковість. Другий провалився тому, що вільний світ відмовляється використовувати свій важіль впливу у спосіб, яким зазвичай залюбки користуються диктатори.
До речі, я ніколи не закликав до бойкоту Росії. Адже вільний світ робить також великий бізнес із Китаєм, Саудівською Аравією та іншими диктатурами. Він просто не дає їхнім лідерам демократичних мандатів довіри, як це було зроблено з Путіним. Окрім того, важко уявити еліти якоїсь іншої войовничої жорстокої держави, які живуть у розкоші в західних столицях. Фаворити та олігархи вірні Путіну, бо він є саро di tutti сарі та пропонує їм захист. Вони можуть жити в Росії, як хочуть, і, поки лишаються вірними, можуть вільно багатіти й вивозити свої гроші до Америки, Британії та взагалі куди завгодно. Ось чому я наполягав на прийнятті законів, які б перервали цей зв’язок і зруйнували здатність Путіна захищати свою банду, і ось чому Росія так намагалася не допустити їхнього прийняття.
Не було жодних причин припиняти ділові відносини з Росією. Одначе зробити це в той час було як ніколи важливо. Адже мафія завжди бере й бере, а дає лише з багатьма умовами.
8
ОПЕРАЦІЯ «МЕДВЕДЄВ»
23 квітня 2007 року помер Борис Єльцин. У п’ятому розділі я вже вихваляв його та його спадок, але зараз хотів би зосередитися на аспекті виходу першого президента Росії з гри, якому зазвичай не приділяють багато уваги. Як, мабуть, вимагали його здоров’я й мирна угода з Путіним, після залишення президентської посади 31 грудня 1999 року Єльцин нечасто з’являвся на публіці та й гучних заяв не робив. Єдиний раз, коли я можу пригадати появу його імені в новинах, це коли після Беслана вони з Горбачовим публічно, хоча й м’яко, виступили з критикою путінських реформ, спрямованих на утримання влади.
Путін також, здавалося, дотримувався угоди зі свого боку. Жодний член сім’ї Єльцина або його численної «родини» прибічників і наближених ніколи не переслідувався путінським режимом. На мою думку, хоч Єльцин і зійшов із політичної сцени, його присутність однаково впливала на свідомість наступника. Путін, може, і став уже «хрещеним батьком», але Єльцин був батьком-засновником російської незалежності та демократії. Знищення його спадку повністю, поки ця людина була ще жива, могло бути ризикованим навіть для Путіна. Коли ж Єльцина не стало, було зняте ще одне маленьке обмеження, яке утримувало Путіна від повернення до тоталітаризму. До речі, Єльцин сам обмежив своє президентство двома термінами і, безумовно, очікував, що його наступник залишить владу так само.
Це важливо, бо у 2007-му Путін зіштовхнувся з найголовнішим рішенням свого життя. Наступного року добігав кінця його другий президентський термін і, згідно з російською Конституцією, він не міг балотуватися знову. Вибори мали відбутися 2 березня 2008 року. Але спочатку була ще проблема виборів до Державної Думи 2 грудня 2007-го. Заздалегідь можна було зробити висновок, що приголомшливу перемогу здобуде путінська партія «Единая Россия», але ми в будь-якому разі зробили все можливе, щоб відслідкувати всі «невідповідності», що мали місце. Бачте, мистецтво фальсифікації виборів полягає в тому, щоб позбавити їх найменшого значення як таких. Можна не перейматися тим, хто як голосує чи навіть хто як рахує голоси, якщо ви контролюєте весь процес, починаючи з того, чиє ім’я взагалі з’явиться у виборчому бюлетені.
Маючи першим номером свого виборчого списку чинного президента, «Единая Россия» користувалася всіма перевагами, які тільки можна уявити, як законними, так і незаконними. Натомість опозиційним організаціям, зокрема нашій власній коаліції «Другая Россия», відмовили в участі у виборах, прийнявши нові заплутані виборчі закони, призначені якраз для цього. Виборцям залишилося тільки обрати в неділю між переважно прибічниками Путіна та партіями, що уклали угоду не опонувати Путіну, якщо їм дозволять залишитися в парламенті або хоча б у бюлетені.