В серпні 1969 року британські окупаційні війська ввійшли в Ольстер. Втративши колонії в Азії та Африці, імперська верхівка вдавалася до будь-яких засобів, щоб відігнати з політичного горизонту грізний привид остаточного розколу Сполученого королівства. Тим часом підйом національно-демократичного руху охопив найдавніші британські володіння — Ольстер, Шотландію, Уельс.
Становище в Уельсі за соціальними характеристиками мало чим відрізнялося від обставин у бунтівному Ольстері. Хронічне безробіття, рівень якого був значно вищим, ніж в Англії. Зумовлена безробіттям масова еміграція, що охоплює переважно молодь: за 1961—1971 рр. населення регіону скоротилося майже на чверть і наполовину складалося з представників так званих «невиробничих груп» — пенсіонерів, домогосподарок і т. ін. Уельс промислових міст Півдня й шахтарських селищ Півночі, колись багатий природними ресурсами, внаслідок безцеремонної експлуатації їх англійськими монополіями поступово ставав пусткою, втрачав і людські ресурси, і соціальні перспективи. Валлійців гнітила й культурна відсталість краю. Відчуття історичної безвиході закономірно переростало в справедливий гнів широких мас. На рубежі 70-х рр. значно активізувалася боротьба за культурне відродження Уельсу: за право викладання в школах рідною мовою, за збільшення числа видань валлійської преси, за судочинство й радіомовлення валлійською мовою. Національно-демократичний рух набирав масовості й висував нові соціально-політичні гасла.
Джон Уейн, який добре знав Уельс, його працьовитий і талановитий народ, не лишився байдужий до цих змін. Валлійська тема в його прозі виникла не із захоплення самим процесом політизації суспільної атмосфери: Уейн, як це типово для англійського інтелігента його переконань, емпірично судить про політику й недовіряє «ангажованості» в цій сфері. В той же час інтуїція письменника-реаліста безпомилково підказала, що складні духовні й соціальні проблеми Уельсу не можна вважати регіональними, бо вони втілюють типове для Англії 70-х років загострення суспільних антагонізмів.
Дія роману «Зима у горах» розгортається в умовах конкретних, начебто далеких від багатоплановості. Втім, мета реалізму й полягає в тому, щоб виявити діалектику життєвих протиріч, за якою під шаром звичайних обставин криється непересічне, а випадковість обертається закономірністю. Так, під пером Дж. Стейнбека блукання пасажирів старенького автобуса дощовими шляхами Каліфорнії переросли в символ людства, що шукає виходу з пустелі душевного відчуження. Деякі художні моменти роману Уейна нагадують метафори
«Загубленого автобуса» Стейнбека, але приваблює твір не можливими прихованими алюзіями, а глибиною реалістичного аналізу. Досить прозаїчно починалася «зима у горах» для Роджера Фернівела, і є міра випадкового в переплетінні доль лондонського філолога та валлійця—водія Герета Джонса. Та наслідки їхньої зустрічі вийшли за рамки пересічного, буденного, набули філософського змісту.
Роджер Фернівел прилучився до конфлікту між власником автобуса Геретом і підприємцем Діком Шарпом, який брався монополізувати весь транспорт навкруги валлійського містечка Карвенай і вигідно перепродати право перевозок великій компанії. До рішення Фернівела працювати безплатно кондуктором у Герета спричинилося декілька факторів, здебільше морального плану: альтруїзм, природний для людини, яка кращі роки життя віддала турботі про брата каліку; сором за свою незугарну витівку з «викраденням» автобуса; нетерпимість до шовінізму тих співвітчизників, які зневажають валлійців. Мотиви щирі, але здебільшого емоційні. Тільки в ході драматичних випробувань Фернівел усвідомить соціальний характер боротьби, в якій бере участь, і її гуманістичне значення.
Солідаризуючись із Геретом, герой роману перетворюється на «непідходящого англійця» для тих, хто почуває себе хазяями Карвеная. Образ людини, яка в обставинах соціального чи політичного конфлікту кидає виклик сильним світу цього, стає на бік пригноблених, поширили в арсеналі національної типології героя майстри антиколоніального роману 50—60-х рр. Дж. Уейн в романі 1970 року, звичайно, переосмислює художній досвід Г. Гріна, Д. Стюарта, Дж. Олдріджа, створює самобутній характер і змальовує інші, порівняно з антиколоніальним романом, обставини його розвитку. В той же час ідейно-естетична основа конфлікту «Зими у горах» глибоко пов’язана з названою тенденцією сучасного англійського реалізму.
Дж. Уейн досягає глибокої характерності в зображенні сил, які протистоять героям. Так, у спробах схилити Фернівела до компромісу Шарп не обмежується грубим залякуванням чи примітивним, відвертим хабарництвом. Він прагне ідейної перемоги, твердить про переваги ідей, якими керується: треба йти в ногу з прогресом, не слід гальванізувати мертве — малі ферми, дрібні підприємства, дрібні ідеї... Принципову поведінку Фернівела в ідейному двобої з Шарпом можна пояснити не тільки елементарною порядністю чи природним почуттям справедливості. Це крок до свідомого вибору суспільної позиції в битві проти Шарпа та автобусної компанії «Дженерал», і водночас — проти «гігантського спрута», «бездушної кліки монополістів», за інтереси «старих і бідних».
Гострота і складність конфлікту обумовлені також тим, що, допомагаючи Герету, Фернівел зіткнувся з недовір’ям та стриманою недоброзичливістю, якою валлійці звикли зустрічати непроханих гостей
з метрополії. Про політичну напруженість в Уельсі свідчить вміло відтворений морально-психологічний клімат краю: коли Фернівел намагається розмовляти валлійською мовою, місцеві жителі відчужено відповідають йому англійською. Шлях до подолання передсуду буде взаємним. Фернівел глибше пізнає навколишній світ і тоді визнає сучасний зміст символів епічної поеми Медога, в якій доля Уельсу співставлена з історією мирного племені американських індіанців черокі,— покірність останніх завойовникам не врятувала їх від геноциду та резервацій. Нові друзі Фернівела, пересвідчившись у його мужності й принциповості, відповідають йому довір'ям і щирістю. Художнім втіленням цих змін є рішуча відмова від мовних бар’єрів і вчинки, продиктовані турботою про самотнього мандрівника.
Треба віддати належне Дж. Уейну: він зображує соціальні, економічні та культурні процеси в Уельсі в усій складності їхніх протиріч. Фернівел-філолог не може не визнати значущості кельтського поетичного фестивалю, що його організовує Медог. Але Медог уособлює ту частину валлійців, яким ідеали культурного відродження заступають необхідність важливих соціальних зрушень. Головний герой волів би передати кошти, зібрані для фестивалю, водіям, які борються проти Шарпа, бо в світлі «справжніх культурних цінностей» важливіше, щоб Герет продовжував водити свій автобус. Для героя культурні поняття сповнені глибокого соціального й морального змісту. Так само розходиться Фернівел з діячами національного руху в питаннях політичного майбутнього Уельсу. Герой не вірить, що «хоумрул», самоврядування в рамках буржуазної держави, вирішить «реальні проблеми, такі як жорстокість, жадібність, тиранія, влада багатих, які заганяють злидаря в глухий кут». «За гроші у вашому місті можна надто багато купити, як і в будь-якому іншому! Цього вам не змінити, навіть якщо вами правитимуть з Кардіффа!» — ця думка героя свідчить про соціальну проникливість Уейна, який побачив за національними конфліктами важливіші, гостріші антагонізми — між «людьми праці й тими, хто привласнює собі плоди цієї праці, керуючись правом сильного» (В. Івашова). Про глибинний характер цієї художньої ідеї Уейна свідчить уся структура конфлікту: валлійці та англійці об’єднуються в соціальній, класовій боротьбі. Дік Шарп, виходець з Уельсу, спирається на допомогу англізованого Твайфорда, який продає йому економічну інформацію, та журналіста Фішера. Герета підтримують Фернівел і його кохана Дженні, а Фернівелу в скрутні моменти допомагають і красуня Райанон, і грубуватий Йорверт, і нерозлучні Айво та Гіто.
В народних характерах Джон Уейн продовжує кращі традиції англійського класичного реалізму. Навіть в образі Герета Джонса, в якому автор часом вдається до засобів романтичної типізації, збережено реалістичну основу відтвореного соціального типу. Непереборна життєва сила Герета, що нагадує Фернівелу могутність гірського орла, вихована в боротьбі з природою й життям, яку веде в цих місцях простий трудівник. Внутрішнє багатство народних образів, які впливають на моральне становлення Фернівела, обумовлює зміни, що відбулися в свідомості головного героя за кілька зимових місяців. Зустріч з непересічними індивідуальностями, участь у боротьбі за гуманізм і прогрес, серйозність пережитих конфліктів драматизують . процес соціального й духовного прозріння Фернівела.