— Не бачу різниці,— сказав Роджер.— Чи не однаково для Герета, купить його державна установа в Кардіффі чи державна установа в Лондоні?
— Різниця є,— заговорив хтось поряд з Роджером,— Якщо автобус Герета купить Кардіфф, то Герет матиме ту саму роботу й водитиме свій автобус тим самим маршрутом. Якщо ж автобус купить Лондон, то над Геретом поставлять якого-небудь англійця, а сам він замітатиме підлогу в гаражі.
Ще не обернувшись, Роджер упізнав, чий це голос. Говорив Медог. А поряд з Медогом Роджер побачив незнайомця — молодика приблизно одного віку з Медогом. У нього було попелясте, стрижене під йоржик волосся, окуляри в роговій оправі й коротке пальто з якоїсь м’якої тканини у велику яскраву клітку. Щось у його зовнішності, безперечно міській, навіювало думку про тундру.
— А, вітаю! — сказав Роджер. Зараз присутність Медога аж ніяк не могла подіяти на нього заспокійливо.— Ще не змили бойової розкраски черокі?
— Я зміцнюю традиційні зв’язки,— гречно відповів Медог.— Je présente (Дозвольте представити (франц.)),— він показав на білявого молодика в рогових окулярах.— Андре...
Роджер навіть не спробував зафіксувати в свідомості важке французьке прізвище, але привітався з молодиком досить чемно.
— Чи надовго ви в Уельс?
— Comprends pas (Не розумію (франц.)),— відказав молодик, твердо дивлячись на Роджера крізь скельця окулярів...
— О... Е... Vous faites une longue visite au pays de Galles (Чи надовго ви в Уельс? (Франц.))?
— Ça dépend (Залежно від обставин (франц.)).
— Et vous ne parlez pas l’anglais (І ви не розмовляєте по-англійському? (Франц.))?
— Jamais (Ніколи (франц.)),— відрубав молодик.
— Il ne parle que le français et le gallois (Він розмовляє тільки по-французькому й по-валлійському ( франц.)) — втрутився Медог. Він, здавалося, був неабияк задоволений собою і радів з чогось. Його синій костюм був як завжди заяложений, але щось у вигляді Медога промовляло про те, що до нього знову прийшов успіх. Що трапилось? Поводився Медог упевнено, шкіра у нього була не така сіра, як звичайно* наче піднесений настрій раптом додав йому фізичного здоров’я.
— Vraiment (Он як? (Франц.))? — байдуже спитав Роджер.
— Vous êtes de Bretagne, peut-être (Ви, мабуть, з Бретані? (Франц.))?
— Canadien (Канадець (франц.)),— відповів молодик. Вимовивши це єдино слово, він міцно стиснув губи й так подивився на Роджера, ніби хотів змусити його опустити очі.
— То давайте вип’ємо,— промовив Роджер. Він почував безмежну втому,— Beth ydych clii’n yfed (Що ви питимете? (Валл.))?
Молодий чоловік у рогових окулярах перевів розгублений погляд з Роджера знову на Медога й назад.
— Не схоже, що він дуже добре знає валлійську,— не втримався Роджер.
— Він її ще вчить,— став на захист молодика Медог.
— Гаразд, спитайте його, будь ласка, якою завгодно мовою, аби тільки зрозумів, що він питиме?
— Qu’est-ce que vous allez boire, André (Що ви питимете, Андре? (Франц.))? — спитав Медог.
Після того, як мовна перешкоду було подолано, а напої
названо й розлито по склянках, вони досить стримано кивнули один одному й випили.
— А що ж він робить тут, в Уельсі? — спитав Роджер більше для того, щоб підтримати розмову, бо супутник Медога анітрохи його не цікавив.— Теж вивчає валлійську мову?
«Зрештою, я сюди приїхав саме для цього, чи ж не так? І мені здається, що це було дуже давно. Тепер я знаю валлійську досить непогано, тільки це вже не має для мене ніякого значення».
— Почасти,— відповів Медог,— Його послав сюди їхній уряд.
— Уряд? А хто він,— інспектор по боротьбі з ящуром?
— Він уособлює вісь Карвенай — Квебек, про яку я вам уже казав,— охоче пояснив Медог,— Йому офіційно доручено перекласти «Гвілім черокі» французькою мовою.
— Але ж...— Роджер силкувався зрозуміти почуте.— Ви сказали, що уряд оплачує його перебування тут.
— Саме так. Він одержує державну стипендію.
— Але ж він...— Роджер умовк, потім почав знову: Дайте мені розібратись. Отже, він приїхав сюди, щоб зустрітися з вами й перекласти вашу поему французькою мовою. Щоб надрукувати її... де? В Квебеку?
— Так, спочатку там,— відповів Медог.— Але це буде двомовне видання, тож його продаватимуть і тут, в Уельсі. І, зрозуміла річ, Париж завжди купує значну частину тиражу всього того, що видається в Квебеку. Це в них один із способів підтримувати заокеанські зв’язки. А на той час, коли ми закінчимо, книжка пошириться по всьому світу.
Роджер починав розуміти.
— Отже, він зробив цю приємну подорож, щоб співробітничати з вами, що насправді означає: усю роботу зробите за нього ви, бо він явно не знає й трьох слів по-валлійськи. А ви, безперечно,— адже з цього діла можна мати неабиякий навар — гайнете в Квебек, коли вам заманеться.
— Можете в цьому не сумніватися,— мовив Медог,— Як тільки тут зможуть обійтися без мене.
— Хе-хе,— сказав Роджер і до дна вихилив кухоль пива. Всі його почуття переплуталися. З одного боку, яке йому діло, коли хтось хоче тринькати гроші, щоб створити Медогу репутацію поета, тим більше, що той її заслуговує. З іншого боку, це мало якийсь спотворений вигляд, як усе в сучасному світі. Якщо слово «культура» ще не втратило остаточно свого змісту, то що важить більше для культури: щоб Герет і далі водив свій автобус чи щоб цей пустодзвін, який удає, ніби не знає англійської, а знає валлійську,— і те, і те явна брехня,— витиснув з бюрократичної машини своєї країни суму, якої Геретові вистачило б протриматися при ділі ще з рік?
— У вас такий вигляд, ніби ви чогось не схвалюєте,— з легкою іронією проказав Медог.
— Та ні, не в цьому річ. Ось тільки... як би точніше висловитись...
— Кажіть, кажіть. Вам страшенно мулятиме, якщо поет одержить бодай невеличку фінансову допомогу із суспільних фондів?
— Аж ніяк, повірте мені. Але допомога буває різна. Я маю на увазі справу з опублікуванням вашої поеми в Квебеку. Чи можна з усіма підставами вважати це значною подією? Чи багато знайдеться в Квебеку людей, які всерйоз цікавляться валлійською поезією?
Гадаю, таких людей знайдеться чимало,— сказав Медог.— Ми, звісно, не сподіваємося, що вони кинуться вивчати валлійську мову, але певні, що прочитають переклад, зроблений одним з їхніх поетів.— (Отже, блондин у рогових окулярах — поет, он як! Безумовно, перодряпам у наші дні ведеться набагато краще, ніж колись).— До цього слід додати, що сьогодні в центрі уваги перебувають культури національних меншостей. Культури ж провідних націй занепадають: Англія, Америка, Франція в культурному відношенні — пустелі, а квіти цвітуть на окраїнних землях, про -які ніколи не думали, що там варто насаджувати культуру.
— Інакше кажучи,— важко промовив Роджер,— якщо в наші дні ви хочете одержати добрячу стипендію й видати книжку не своїм коштом, то треба бути драматургом з Марокко, романістом з Барбадосу або поетом з Сейшельських островів.
— А ще краще,— широко посміхнувся Медог,— автором епічних поем з Карвеная.
Андре, який, не криючись, прислухався до їхньої розмови, посміхнувся слідом за Медогом. Роджер, вирішивши трохи допекти цьому молодикові, звернувся до нього по-французькому,— тією єдиною мовою, яку той нібито розуміє.
— Et vous, monsieur,— сказав він,— vous vous intéressez á la littérature galloise depuis longtemps (А ви, мосьє, давно цікавитесь валлійською літературою? (Франц.))?
Андре знизав плечима.
— C’est de la santé (Це здоровий інтерес (франц.)),— знехотя відповів вій.