Про те, як грубий та безумний батько
Образи висипає на невинну
Та благородну матір. Я не в цьому
Твого провину бачу. В чім вона —
Й сказати важко. Крикніть ви, панове:
«О горе!» Королева, королева! —
Найліпша, найдорожча із людей
Померла, і покара не спіткала
Убивці!
1-й вельможа
Хай боронять небеса!
Не може бути!
Поліна
Присягаюсь, правда!
Вона померла. Подивіться йдіть,
Коли не вірите мені. Якби ви
Змогли їй повернути червінь вуст,
І блиск очей, і тіла теплоту,
До вас, як до богів би, я молилась.
Тобі ж, тиране, не відмить довіку
Душі своєї. Надто вже важкий
Тягар гріхів несеш ти, щоб гризоти
Сумління скинути його могли.
Для тебе є один лиш вихід — відчай.
Хай десять тисяч років на колінах
Благають голі, босі та голодні
На скелях крижаних собі прощення, —
Боги й тоді у твій не глянуть бік.
Леонт
О, говори! Ти ще не все сказала.
Нехай усі слова найгірші скажуть —
Я заслужив їх.
1-й вельможа
Досить, не кажи
Нічого більше. Хай уже там як,
Ти гріх взяла на душу: надто гострі
Твої слова.
Поліна
Прошу мене простити.
Я завжди каюся, як усвідомлю
Гріхи свої. На жаль, мене далеко
Жіноча вдача завела. У серце
Його ця звістка вразила. Проте
Як лихо непоправне, то його
Скорбота не відмінить. І тому
До скарг моїх жалю не додавайте.
Я кару заслужила, нагадавши
Про те, що слід забути. Мій владарю,
Простіть безумну жінку, що любила
Покійну королеву, — знов дурниця!..
Я не скажу ні слова ні про неї,
Ні про дітей, не нагадаю вам,
Про чоловіка власного, що теж
Загинув. Тож зберіть свою всю мужність,
А я мовчатиму.
Леонт
Вже краще правду
Від тебе чути, ніж слова жалю.
Веди мене, прошу, до королеви
Й до сина. Ми покладемо обох
В одну могилу, і надгробний напис
На вічний сором мій усім розкаже
Про смерті їхньої причину. Я ж
Щодня приходитиму до каплиці,
Де спочиватимуть вони, і ревно
Ридатиму над ними, щоб знайти
Утіху в горі. Доки стане сили,
Обов’язок виконувати буду.
Веди ж мене до. тих моїх печалей.
Виходять.
Сцена 3
Богемія. Пустельне узбережжя.*
Входять Антіґон з немовлям і моряк.
Антіґон
Ти певен, що приплив наш корабель
До берегів богемської пустелі?
Моряк
Аякже, пане. Тільки я боюсь,
Що ми пристали у недобрий час,
Бо небо нам віщує бурю, наче
Боги на нас розгнівались і люто
Згори пильнують.
Антіґон
Хай здійсниться їхня
Священна воля! Йди на корабель,
А я тебе покличу за хвилину.
Моряк
Покваптеся й не йдіть у глиб країни,
Бо може скоро злива розпочатись,
Та й диких звірів, кажуть, тут чимало.
Антіґон
Іди собі, піду я за тобою.
Моряк
Я радий, що збулися ми турбот.
(Виходить)
Антіґон
Дитя нещасне, чув я, хоч не вірив,
Що душі мертвих можуть нам являтись.
Як правда це — твоя покійна мати
Явилася мені цієї ночі,
Бо ще ніколи сон такий подібний
Не був до дійсності. До мене жінка
Ішла з похиленою головою...
Вмістилища скорботи ще не бачив
Прекрасного такого. Вся у білім
До мене, наче святість, підійшла,
Вклонилась тричі — і хотіла вже
Заговорити, тільки очі враз
Перетворились на джерела сліз.
Та, поборовши врешті хвилювання,
Вона сказала: «Добрий Антіґоне,
Тобі супроти волі люта доля
Велить моє нещасне немовлятко
Звести зі світу. Не ламай присяги:
В Богемії пустельних місць чимало,
Де можеш плачучи його лишити
Так само у сльозах. Моя дитина
Лишиться там, і я її утрачу.
Тому назви Утратою дитя.
За те, що наш король тебе примусив
Вчинити так жорстоко, не побачиш
Дружини більше». І з гірким риданням
Вона в повітрі наче розчинилась.