– Я її ніде не можу відшукати, – розвів руками Дід Мороз.
– Не хвилюйтеся, – заспокоїло Оленятко. – Адже всім відомо, що кращого слідчого, ніж Сніговик, нам не знайти. Він обов’язково допоможе. Вірно, друже?
– Так, – запевнив Сніговик.
Дід Мороз повів гостей до того місця, де останній раз працювала Снігуронька.
– Прошу всіх залишатися на місцях. Не затоптуйте сліди, – попросив слідчий.
Він узяв у руки сніг, подивився на нього, потім підніс до свого морквяного носа і понюхав.
– Все зрозуміло, – поважно мовив Сніговик. – Цей запах мені дуже знайомий. Я впевнений, що тут побувала Снігова Королева.
– Треба негайно йти до неї, – запропонував Дід Мороз.
Всі троє хутко зібрались у дорогу. Снігова Королева жила неподалік, але до її замку нелегко було дістатися. Він знаходився на вершині найвищої крижаної гори. Ось уже й шпилі сріблясто-блакитного палацу заблищали. Здавалось, він зливається з небом. Дід Мороз, Сніговик та Оленятко підійшли до високого крижаного паркану, що височів навколо будівлі.
– Нам не перелізти через паркан, – засумнівалось Оленятко.
– Але слід веде саме сюди, – заперечив Сніговик.
– Не хвилюйтеся, друзі, адже зі мною мій чарівний посох. З ним нічого не страшно.
Він тричі вдарив посохом об землю і паркан став таким низеньким, що всі легко переступили через нього.
– Ну дідусь, ну й чарівник, – подивувалось Оленятко.
– Це все мій посох, – задоволено погладжував бороду Дід Мороз.
Ось і доріжка, що веде до палацу. Друзі швидко дістались до Снігової Королеви. Вона саме вмовляла Снігуроньку залишитись жити з нею назавжди:
– У мене так багато роботи, що потрібна помічниця-розумниця.
– Ні, я не можу залишити Діда Мороза, адже він старенький і потребує більшої допомоги. А до тебе я часто приходитиму в гості, – заперечила Снігуронька.
Побачивши з вікна непроханих гостей, Снігова Королева зрозуміла, що Снігуронька обов’язково повернеться з ними додому. А їй так не хотілося розлучатися! Тому миттю визрів план, як залишити в себе Снігуроньку.
Снігова Королева вийшла на ганок, махнула лівим рукавом. Миттю прилетів Вітрисько.
– Чого бажає моя Королева?
Вона щось шепнула йому на вухо і Вітрисько миттю відштовхнув подорожніх назад, до паркану. Вирвав із рук Діда Мороза посох і подав Сніговій Королеві. «Без посоха ти мені не страшний», – подумки мовила Снігова Королева й повернулась до кімнати знову умовляти Снігуроньку залишитись. У цей час двері відчинились і на порозі з’явились Дід Мороз, Оленятко та Сніговик. Побачивши Снігуроньку живою і здоровою, Дід Мороз з полегшенням зітхнув:
– Чому ти, внучко, не сказала, що підеш до Снігової Королеви? Я так хвилювався.
– Вибач, дідусю, у нас були термінові справи. Ми не встигли тебе повідомити. Та й пробула я тут лише три години.
– Не три години, а три дні тебе не було вдома, – розхвилювався Дід Мороз.
– Я не помітила, як пролетів час. Таке зі мною буває, коли багато працюю. Вибач, будь ласка, за те, що я змусила тебе хвилюватися, дідуню.
– Добре, досить вже вибачатись. Заговорились ми з тобою, внучко, а нам уже пора збиратися до малят. Тільки от біда: посох я десь загубив.
Снігуронька про все здогадалась. Вона підійшла до Снігової Королеви і попросила повернути пропажу.
– Нізащо! – мовила та. – Якщо я віддам посох Діду Морозу, то він забере тебе і ви відправитесь до малят. А я зовсім залишусь одна.
– Чому одна? У тебе скільки помічниць-Сніжинок. А в мене лише одна внучка – Снігуронька, – заперечив Дід Мороз.
Снігова Королева була непохитною. Вона й слухати нічого не хотіла.
– Що ж робити? – хвилювалися Сніговик та Оленятко. – Адже Діда Мороза та Снігуроньку чекають діти в дитсадку.
– Це ті, що завжди кричать? – лукаво посміхаючись, перепитала Снігова Королева.
– Ні! Це ті, що завжди раді матінці-Зимі, нашому льоду і твоєму сніжку, – пояснила Снігуронька і, підійшовши до Снігової Королеви, ніжно притулилась до неї голівкою. – А давайте всі разом поїдемо до малят, – запропонувала, – тоді нам не доведеться розлучатися. Дідусю Морозе, візьми з собою і Снігову Королеву.
Дід Мороз дуже любив свою внучку, тому відмовити не міг.
– Гаразд, візьму, якщо ти так хочеш. Але за умови, що Снігова Королева поверне мій посох.
– Звичайно, поверну! – радісно вигукнула Снігова Королева. – Вибач мені, ось він, забирай, будь-ласка.
Дід Мороз узяв посох, тричі вдарив ним по підлозі – і сани з купою подарунків запряжені, готові в дорогу.