У такі дні, лише опинившись далеко від Дібтона, Елфріда могла тверезо подивитися на своє життя, проаналізувати стосунки з Бланделлами й ніби каталогізувати почуття — об’єктивно, з холодною головою, як складають список покупок.
По-перше, їй дуже подобався Оскар, можливо, навіть занадто. Звісно, вона вже не в тому віці, аби говорити про романтичну закоханість, але дружні стосунки — це зовсім інше. Він припав їй до душі ще під час їхньої першої зустрічі біля Дібтонської церкви, і з часом його товариство подобалося їй дедалі більше. Одне слово, той випадок, коли перше враження не виявилося оманливим.
Але лід був тонкий. Елфріда ніколи не була ані святошею, ані жінкою надвисоких моральних принципів — весь той час, поки вона жила зі своїм ідеальним, нині покійним коханим, він був одружений з іншою жінкою. Щоправда, Елфріда не була знайома з його дружиною, та й на той момент, коли вони зійшлися, шлюб уже вичерпав себе, тож вона ніколи не відчувала своєї провини. З іншого боку, існував й інший, жорсткіший сценарій, який Елфріда бачила неодноразово: успішна і щаслива жінка бере під крило якусь вдову, чи розлучену жінку, чи ще якусь нещасницю, і та зрештою краде в неї чоловіка. Негідна ситуація. Таке вона категорично не схвалювала.
Але з Елфрідою такого не станеться. Вона усвідомлює небезпеку й живе з холодною головою. І в цьому її найбільша сила.
По-друге — одинадцятирічна Франческа. Елфріда була б щаслива мати таку доньку. Незалежна, щира, прямолінійна, з надзвичайним почуттям гумору. Елфріда доволі часто до сліз сміялася з її фраз. Дівчинка з багатою уявою, яка, певно, розвинулася завдяки захопленню книжками. Франческа так занурювалася в читання, що навіть голови не підводила, коли хтось заходив до кімнати, вмикав телевізор чи про щось говорив.
Під час шкільних канікул вона частенько заїжджала на Полтонс-роу, гралася з Горасом або спостерігала, як Елфріда шиє подушки, і весь час розпитувала її про театральне минуле. І слухала як зачарована.
З батьком у дівчинки склалися дуже близькі й теплі стосунки. За віком він міг би бути її дідусем, але вони отримували величезне задоволення від спілкування одне з одним. З-за зачинених дверей музичної кімнати можна було почути, як вони в чотири руки грають на піаніно, а якщо хтось і припускався помилки, то лунали не звинувачення, а веселий сміх. Зимовими вечорами Оскар читав їй уголос. Вони вмощувалися удвох у величезному кріслі, і донька, обійнявши тонкими ручками батька за шию, раз у раз цілувала його в густе сиве волосся на маківці.
Що ж до Ґлорії, то їй більше подобалося проводити час із чоловіками і, відповідно, у неї склалися ближчі стосунки з її старшими, вже одруженими синами, ніж із наймолодшою донькою. Елфріда бачилася із цими синами, Джилсом і Кроуфордом Белламі, та їхніми симпатичними, гарно вбраними дружинами, коли ті приїздили у Ґранж на вихідні чи на недільні обіди. Вони були такі схожі між собою, що скидалися на близнюків. А ще надміру ввічливі й самовпевнені. Елфріді здалося, що вона їм не дуже сподобалася, та оскільки вони їй теж не припали до душі, вирішила не перейматися. Ґлорія ж їх безмежно любила. Коли вони від’їжджали з Ґранжа, вона завантажувала багажники їхніх дорогих автівок свіжими фруктами й овочами з власних саду й городу — і довго махала їм услід, як і кожна сентиментальна мама. Вона була абсолютно впевнена, що її сини ідеальні, але Елфріда десь глибоко в душі знала, що якби Ґлорія не схвалила їхнього вибору наречених, то на Дафну й Арабеллу ніхто б і не глянув.
Франческа була зовсім інакша. Безперечно, Оскар впливав на неї, але вона йшла своїм шляхом. Хоча книжки й музика їй подобалися більше, ніж катання на поні, вона ніколи не сперечалася і не сердилася, доглядала свого норовистого маленького улюбленця та регулярно влаштовувала йому пробіжки в загоні, який Ґлорія облаштувала для вигулу коней, а ще каталася з ним тихими доріжками уздовж річки. Оскар частенько супроводжував її на своєму старому, ще з викладацьких років велосипеді.