— Минеться, — заспокоїла вона його. — Раджу вам піти подихати свіжим повітрям.
Ватага поспіхом забралася, недовірливо зиркаючи на Офелію. Один із хлопців назвав її «задрипанкою», а другий — «чотириоким мішком з картоплею». Офелія сподівалася, що наречений дійде такого самого висновку, побачивши її. Озброївшись шпателем, вона кинулася до жувальної гумки, яку «габік» приклеїв до планера.
— Я мусила відплатити за тебе, — шепотіла вона, ніжно пестячи обшивку літака, наче боки старого коня.
— Моя люба! Я тебе всюди шукаю!
Офелія обернулася. Назустріч їй, підібравши поділ сукні й затиснувши під пахвою парасольку, прямувала чарівна молода дівчина. Її білі чобітки цокали по кахлях. Це була Аґата, старша сестра Офелії. Руда, яскрава й кокетлива — цілковита протилежність темноволосої, замкненої та незграбної Офелії. Небо і земля.
— І що ти тут досі робиш? — спитала вона.
Офелія намагалася позбутися жуйки «габіка»,але та приклеїлася до її рукавичок.
— Нагадую тобі, що працюю в музеї до шостої вечора.
Агата театрально схопила сестру за руки, але одразу скривилася, натрапивши на жуйку своєю прекрасною рукавичкою.
— Ти тут більше не працюєш, дурненька! — вигукнула вона, стискаючи руку Офелії. — Мама сказала, що ти маєш думати лише про весільні приготування. О, сестричко! — заридала Аґата, кидаючись до сестри. — Ти, напевно, так переживаєш!
— Е-е-е... — тільки й змогла вичавити із себе Офелія.
Аґата негайно випустила її з обіймів, щоб оглянути з голови до ніг.
— Заради всього святого, ти дивилася на себе в дзеркало? У жодному разі не можна з’являтися перед нареченим у такому вигляді. Що він про нас подумає?
— О, це мене найменше турбує, — відповіла їй на те Офелія, прямуючи до свого робочого столу.
— А от твою родину це дуже непокоїть, маленька егоїстко. Але ми все владнаємо просто зараз!
Зітхнувши, Офелія взяла свою стару сумку й склала туди дрібні речі. Якщо сестра відчуває, що на неї покладено священну місію, вона не дасть Офелії спокійно працювати. Не залишалося нічого, окрім як зачинити музей.
Поки Офелія неквапно, з важким серцем збиралася, Агата тремтіла з нетерпіння. Вона всілася на стіл і дриґала ногами в мереживних панталонах та білих чоботях.
— Я принесла тобі плітки, і вони чудові! Твій таємничий суджений нарешті має ім’я!
Це змусило Офелію відволіктися від сумки. За кілька годин їх офіційно представлять одне одному саме час дізнатися його ім’я! Схоже, його родина віддала певні розпорядження, щоб зберегти все в повній таємниці. Настоятельки були німі як могила — за всю осінь і пари з уст не пустили про нареченого, і врешті це вже було кумедно.
Мати Офелії, якій теж не відкрили таємниці, два місяці поспіль кипіла від обурення.
— Отже? — спитала Офелія, поки Аґата насолоджувалася справленим ефектом.
— Мсьє Торн!
Офелія здригнулася під складками свого шалика. Торн? Вона вже відчувала неприязнь до цього імені. Воно важко сходило з язика. Жорстке, майже агресивне. Ім’я мисливця.
— Мені також відомо, що цей добродій не набагато старший за тебе, сестричко. Це не якийсь стариган, що не зможе шанувати свою дружину! А найкраще я залишила на десерт, — вела далі Аґата, не переводячи дух. — Ти не потрапиш до якоїсь забутої богом діри, повір мені, Настоятельки не пошили б нас у дурні. У мсьє Торна є тітка, надзвичайно вродлива й впливова, і це забезпечить йому прекрасне становище при дворі на Полюсі. Ти житимеш як принцеса!
Очі Аґати блищали від захвату, натомість Офелія була пригнічена. Торн служить при дворі? Ліпше б уже він був мисливцем. Що більше вона дізнавалася про свого майбутнього чоловіка, то сильніше хотілося дременути геть.
— Звідки ти про все це знаєш?
Аґата поправила капелюшок, з-під якого вибивалися неслухняні руді кучері. Її вишневі губи розтягнулися в усмішці.
— З надійного джерела! Мій зведений брат Жерар дізнався від своєї прабабусі, а та — від своєї кузини, сестри-близнючки однієї з Настоятельок! — Аґата по-дитячому заплескала в долоні й схопилася на рівні.
— Ти витягла щасливий квиток, моя люба! Подумай лишень: людина такого стану просить твоєї руки! Ну ж бо, поквапся, треба тебе причепурити — у нас залишилось обмаль часу до приїзду мсьє Торна. Ти мусиш мати належний вигляд.
— Годі вже, іди, — пробурмотіла Офелія, стуляючи клямки своєї сумки, — мені треба виконати останню формальність.