— Коли ви збиралися поговорити зі мною про це?
— На все свій час, — пробуркотів наречений.
Торн почувався ніяково, і від цього настрій в Офелії лише погіршився. їй діяло на нерви, що він поводиться не так, як завжди.
— Чому ви стільки всього приховуєте від мене? — не вгавала вона. — Невже так мало довіряєте мені? А я собі думала, що дала достатньо доказів своєї доброї волі.
Офелія зі своїм хрипким голосом здавалася собі жалюгідною, але її докори заскочили Торна зненацька. Його жорсткі риси обличчя аж розгладилися від подиву.
— Я усвідомлюю, що ви докладаєте зусиль.
— Але їх замало, — пробурмотіла вона. — Ваша правда. Сидіть у своєму кублі. Я надто незграбна, щоб довірити мені кігті Драконів.
Здригаючись від нападу кашлю, Офелія прибрала руку зі сторінки. Торн довго роздивлявся чорнильний відбиток, який залишила її маленька рука, немовби міркував, говорити чи ні.
— Я вчитиму вас, — урешті кинув він.
Здавалося, йому так само незручно промовляти ці три слова, як Офелії — чути їх.
«Ні, — подумала вона. — Тільки не це. Він не має права».
— Що ж, ви ніколи раніше не завдавали собі такого клопоту, — докірливо промовила Офелія, відводячи очі.
Торн здавався дедалі більш розгубленим. Він розтулив рота, але не встиг нічого сказати: задзвонив телефон.
— Що? О третій? — пробуркотів він, знявши слухавку. — Ясно. Так, добраніч.
Він поклав слухавку, а Офелія ще раз марно приклала папірець до величезної чорнильної калюжі, яка вже всоталася в стіл.
— Мені вже час. Можна скористатися вашою шафою?
Перекинувши через руку ліврею Міма, вона вказала на дзеркало у відкритих дверцятах. Треба було повертатися, поки не пізно.
У глибині душі вона знала, що вже й так надто пізно.
Приступивши до дзеркала, Офелія побачила високий Торнів силует. Він підійшов до неї дерев’яним кроком.
Обличчя в нього потемнішало від стримуваної люті. Йому не сподобалося, як обернулася їхня розмова.
— Ви повернетеся? — грубо запитав він.
— Навіщо?
Офелія мимоволі насторожилася. У дзеркалі вона бачила відображення Торна: він насупився, так що шрам на брові змінив форму.
— Завдяки вашій здатності проходити крізь дзеркала ви зможете приносити мені звіти про ситуацію в Міся-цесяйві. Крім того, — додав він, раптом дуже уважно позирнувши на свої черевики, — здається, я починаю звикати до вас.
Це речення він промовив нейтральним тоном, мов бухгалтер, але Офелія здригнулася. У голові запаморочилося, перед очима все попливло.
Він не мав права.
— На час прийому відвідувачів я замикатиму шафу на ключ, — підхопив Торн. — І ви зможете цілком безпечно заходити сюди о будь-якій порі дня та ночі.
Офелія занурила палець у дзеркало, ніби у воду, і раптом побачила їх разом. Маленька Анімістка, яка аж тонула в завеликому для неї пальті, хвороблива й затуркана. І Дракон — височезний, роздратований, із завжди насупленим від невпинних міркувань чолом. Два цілком протилежні світи.
— Торне, я мушу поговорити з вами відверто. Гадаю, ми чинимо неправильно. Цей шлюб...
Офелія урвала саме вчасно, усвідомивши, що мало не сказала: «Цей шлюб — лише результат махінацій Беренільди. Вона використовує нас, щоб досягнути своєї мети. Ми не повинні грати в її гру». Переконливо пояснити це Торнові, не маючи доказів, вона не могла.
— Я розумію, що назад дороги немає, — зітхнула вона, — Просто майбутнє, яке ви мені пропонуєте, не вабить.
У дзеркалі вона побачила, як Торн стиснув зуби. Здавалося, його, який ніколи не надавав значення чужій думці, дуже зачепили ці слова.
— Я казав, що ви не переживете зиму, а ви довели, що я помилявся. Гадаєте, я не зможу колись забезпечити вам гідне життя? Дозвольте й мені довести, на що я здатний.
Торн говорив уривчасто, стиснувши зуби, немовби це вимагало від нього великих зусиль. Офелія почувалася аж ніяк не добре. їй анітрохи не хотілося відповідати.
Він не мав права.
— Ви могли б надіслати телеграму моїм рідним, щоб заспокоїти їх? — жалісно пробелькотіла вона.
У дзеркалі Офелія помітила спалах гніву в Торнових очах. На мить їй здалося, що він грубо відмовить, але він кивнув. Вона кинулася в дзеркало шафи й ступила на підлогу своєї кімнати в дортуарі, по інший бік Небограда. Трохи постояла в холодній темряві, кутаючись у надто велике пальто. Шлунок крутило, до горла підступала нудота.
Вона чекала від Торна чого завгодно — грубощів, зневаги, байдужості.
Але він не мав права закохатися в неї.