— Я працюю із челяддю Матінки Хільдеґарди, але народилася тут. З усього нашого клану вижила лише я. Чула колись про Нігілістів?
Офелія похитала головою. Усе це заскочило її зненацька.
— Нічого дивного, — саркастично підхопила Ґаель. — Усі вони померли років двадцять тому.
— Усі померли? — безсило перепитала Офелія.
— Від якоїсь дивної епідемії, — осміхнувшись, промовила Ґаель. — Ось таке життя при дворі...
Офелія ковтнула слину. Схоже, тоді трапилося щось мерзенне.
— Ви тоді врятувалися.
— Довелося прикинутися простенькою служничкою, геть як тобі зараз. Я тоді була дівчиськом, але вже багато чого розуміла.
Ґаель зняла кашкет, і її коротке темне волосся розсипалося в невимовному безладі, падаючи на обличчя.
— Усі дворянчшси білявенькі, зокрема і я. Ми це успадкували від Фарука, нашого Духа родини — якщо можна його назвати цим гучним іменем. Мені пощастило врятуватися, перефарбувавши волосся в чорний колір. Якщо мене тут викриють, я помру швидше, ніж встигну гайку закрутити, — додала вона з глузливою міною. — Я розгадала твою таємницю і відкриваю тобі свою. Мені це здається справедливим.
— Чому? — ледь чутно запитала Офелія. — Чому б вас намагалися вбити?
— Подивися на себе в дзеркало.
Офелія насупилася і знову поглянула в дзеркало. На її превеликий подив, цього разу вона побачила своє справжнє обличчя, розпухле й укрите синцями, з великими, широко розплющеними очима за скельцями окулярів.
— Як ви це зробили?
Ґаель торкнулася своєї татуйованої повіки.
— Мені достатньо поглянути своїм «лихим оком». Я Нігілістка. Знищую силу інших, а ця ліврея — чистісіньке творіння Міражників. Тепер розумієш, чому я не кричу про це на вулиці?
Вона вставила монокль в око, і Офелія в дзеркалі знову перетворилася на Міма.
— Це спеціальна лінза, що не дає мені розвіювати всі ілюзії, що трапляються. Такий собі фільтр.
— Ніби рукавички для читання, — прошепотіла Офелія, роздивляючись власні руки. — Але ви мене розпізнали попри свій монокль. Отже, навіть крізь нього ви бачите, що ховається за ілюзіями?
— Колись моя родина їх продавала, — долинуло з хмари тютюнового диму. — Міражникам не сподобалося, що кожен матиме змогу роздивитися їхні дрібненькі хитрощі. І моноклі таємничо зникли разом з усією нашою родиною... Я змогла врятувати лише цей.
Промовивши ці слова, вона прибрала із чола своє волосся і натягнула кашкет. Вона мовчки докурювала, а Офелія дивилася на неї. Тепер стало зрозуміло: ця жінка така жорстка через випробування, що їх зазнала. «Вона бачить мене наскрізь, — подумала дівчина. — Хоче мене захистити, бо колись хотіла, щоб захистили її». Серце раптом забилося сильно-сильно, ледь не вихоплюючись із грудей. Так, вона мала сестер, кузин, тіток, але щодо подруг, якщо вона могла когось назвати, то, мабуть, саме Ґаель. Офелія хотіла знайти якісь відповідні слова, достатньо сильні для безмежної вдячності, більшої, ніж уся її душа. Але вона явно не мала хисту до промов.
— Дуже люб’язно з вашого боку, що ви довіряєте мені, — пробелькотіла вона, знемагаючи від сорому, що не знайшла нічого ліпшого для висловлення вдячності.
— Твоя таємниця в обмін на мою, — процідила крізь зуби інженерка й загасила сигарету. — Ягнятко моє, я не свята. Викажеш мене — і я тебе викажу.
Офелія поправила окуляри — нарешті вона могла зробити перед кимось цей жест, не криючись.
— Це справедливо.
Рипнуло ліжко: Ґаель підвелася. Вона захрускотіла пальцями, як то роблять чоловіки.
— Як тебе звати насправді?
— Офелія.
— Що ж, Офеліє, ти не така невинна, як здається з вигляду. Хай там як, раджу тобі прийти до моєї покровительки з візитом. Вона збрехала заради тебе й терпіти не може невдячності.
— Я матиму це на увазі.
Криво всміхаючись, Ґаель кивком голови вказала на програвач. Від фанфар уже боліли вуха.
— Я принесу інші платівки. Видужуй.
Замість прощання вона торкнулася краєчка свого кашкета, а потім захряснула за собою двері.
ДОВІРА
Офелія підняла голку програвана, щоб позбутися оглушливої музики. Вона замкнула двері на два оберти, зняла ліврею і розтягнулася на ліжку, що пахло зараз мастилом і тютюном. Дивлячись у стелю, вона глибоко зітхнула. Її обкрутили кругом пальця, як дурепу. Відлупцювали кийками. їй погрожував продажний мажордом. І вона гадки не мала, як ставитися до зізнання опальної аристократки. Забагато катастроф як на одну маленьку людину.