Він кивком попрощався з дівчиною, вийшов і зачинив за собою двері.
Офелія стояла в довгому пальті Торна, не в змозі поворухнутися. Шалено боліла голова. Вона зняла голку з платівки, щоб патефон нарешті замовк, і подумала: чому взагалі його завела? Потім здивовано кліпнула очима, побачивши ключ.
Дивно, вона таки не замкнула дверей. От дурепа!
Щось пристало до її панчохи, коли вона йшла кімнатою. Офелія шоркнула ногою, щоб позбутися цього, та подивилася вниз. Це була паличка від льодяника. Не кімната, а сміттєзвалище.
Дівчина обережно сіла на ліжко й уважно оглянула кімнату. Її ліврея, акуратно складена, висіла на спинці стільця. З тазика хтось вилив брудну воду. Двері нарешті були замкнені на ключ.
Але тоді чому, чому її мучило відчуття, ніби вона забула щось важливе?
— Повісився? Ну, туди йому й дорога!
Не встигла Офелія сісти за стіл для слуг, як Ренар уже оголосив їй про цю подію між двома ковтками кави. «Хто повісився?» — хотіла вона запитати й подивилася на нього так, що він вирішив розвииути цю тему й указав їй на інших слуг.
— Ти наче з неба впав, хлопчеі Сьогодні всі тільки про це й говорять! Ґюстав, старший мажордом, — його знайшли вранці в зашморгу... Повісився на балці у своїй кімнаті.
Якби Офелія не сиділа на лаві, то не втрималася б на ногах. Вона поговорила про Ґюстава з Торном, і ось Ґюстав мертвий! Дівчина знову пильно подивилася на Ренара — їй кортіло дізнатися, як це сталося.
— Ти ніби засмучений? — здивувався Ренар, звівши догори брови. — Ну, тоді ти єдиний, хто його оплакуватиме, правду тобі кажу. Адже він був хитрий, розпусний. Справжній негідник. Кажуть, у нього на столі знайшли виклик до Палацу Правосуддя — незаконне привласнення, перевищення службових повноважень і таке інше! — І Ренар красномовним жестом чиркнув пальцем по шиї. — Йому неодмінно був би гаплик. Хто бавиться з вогнем — неодмінно підпалить крильця.
Офелія ледь торкнулася кави, якої Ренар з поблажливим виглядом налив їй у чашку. Органи правосуддя були тісно пов’язані з Інтендантством — отже, за всім цим стояв Торн. Він дотримав свого слова. Офелії було б тішитися і бути спокійною за свою долю та за дитину Беренільди, але страх не полишав її. «Що ж тепер буде? — думала дівчина. — Сподіваюся, Торн не накаже своїй бабусі викинутися з вікна?»
Ренар так старанно шкрябав підборіддя, що вона струсила із себе ці думки й подивилася на нього. А він сидів, утупившись у порожню чашку, і вигляд у нього був якийсь збентежений.
— Ти знову заступаєш на службу від сьогоднішнього дня? Через цю безглузду оперу?
Офелія кивнула. Вона не мала вибору. Сьогодні ввечері в Опері давали весняну виставу на честь Фарука. І Беренільда вимагала обов’язкової її присутності. Вона навіть домоглася, щоб дівчині дали маленьку роль гондольєра. Тож Офелія розуміла, який важкий вечір чекає на неї. І ще ця тріщина в ребрі...
— А ось мене там не побачать, — пробурчав Ренар. — Моя поважна господиня глуха як тетеря. Усі ці опери їй не потрібні.
Він так і не відірвав погляду від горнятка з недопитою кавою, і між його густими бровами пролягла зморшка, яка свідчила про те, що його щось непокоїть.
— А тобі не зарано вилазити на світ божий? — з грубуватою турботою запитав він. — Після всього, що ти пережив... Один-єдиний день відпочинку — замало після такої халепи, у яку ти втрапив. Чи не так?
Офелія терпляче чекала, коли ж він вимовить те, що горошиною мулило йому язик. А тим часом Ренар чухав потилицю, погладжував бакенбарди, боязко роззирався довкола й мовчав. Потім раптом сунув руку в кишеню.
— На. Тримай! Тільки дивися, не звикай до таких подарунків, затямив? Це так... особливий випадок, зрозумів?
Розгубившись від усіх цих «Затямив?», Офелія неодмінно глянула на зелений пісочний годинник, що стояв біля її горнятка. Ось коли вона була щаслива, що не повинна говорити! Зараз у неї просто не стало б слів, щоб висловити свої почуття. Адже досі це вона віддавала Ренару отримані чайові...
А він поклав на стіл могутні руки й насупився, наче боявся, що така добра справа зашкодить його репутації.
— Три блакитні, які ти отримав від Матінки Хільде-ґарди... — процідив він крізь зуби. — Жандарми не повернули їх тобі, чи не так? Я вважаю, що це несправедливо, ну, і ось...
Офелія дивилася на Ренара, на його грубо виліплене обличчя з палахкими очима під рудими бровами, на кошлату вогненну шевелюру. їй здавалося, що зараз вона розгледіла цього чоловіка набагато пильніше, ніж раніше. Торн наказував їй нікому недовіряти, але зараз вона була не здатна підкоритися його застереженню.