— А, ось і ти! Там, на банкетці, твої аксесуари. Не загуби їх, у нас немає запасних.
Офелія зрозуміла повідомлення. Цього вечора вона також з’явиться при Дворі. Навіть ховаючись під личиною слуги, вона мала справити гарне враження.
Оглянувши кімнату, Офелія побачила серед клавесинів і суконь диванчик, на якому лежали солом’яний капелюх із пласким верхом, весло гондольєра та тітка Розеліна. Розгублена і схвильована, вона була така бліда, що її шкіра втратила звичний жовтуватий відтінок.
— Перед усіма... — шепотіла тітка. — Піднести склянку перед усіма!
Тітоньці Розеліні довірили роль наперсниці Ізольди, яка, не в змозі подати своїй пані отруту, замінює її любовним напоєм. Це була зовсім маленька роль без слів, одна з тих, що довіряють слугам, але від думки про те, що їй доведеться вийти на сцену перед такою вельможною публікою, зводила тітоньку з розуму.
Одягаючи солом’яного капелюха, Офелія гадала, чи буде Торн на виставі. їй не дуже хотілося зображати весляра в нього перед очима.
Правду кажучи, їй узагалі не хотілося всього цього.
Години спливали повільно. Беренільда, сестри Арчибальда та хористки були такі зайняті своїм вбранням, що давали собі перепочинок, лише щоб випити медових настоїв. Офелії та її тітці довелося спокійно чекати на лаві.
Посеред дня до музичного салону зайшов Арчибальд. Сьогодні він напнув на себе геть старий одяг, а його шевелюра нагадувала копицю сіна. Ці ескапади зухвалості привселюдно хизуватися лахміттям стали його звичкою, і такий епатаж та ще його цілковиту відвертість і щирість Офелія цінувала в ньому найбільше.
Арчибальд дав останні розпорядження кравцям своїх сестер:
— Ці сукні здаються занадто сміливими для їхнього віку. Прикрийте їм голі руки пишними рукавами, а глибокі декольте сховайте під воланами.
— Але як же... — пробурмотіла одна з кравчинь, злякано дивлячись на годинник.
— Я хочу, щоб у них були відкриті лише обличчя! — наказав Арчибальд, ігноруючи розпачливі крики сестер. Він усміхався вже не так невимушено, як раніше, ніби думка про те, щоб представити їх Двору, була йому неприємна. Офелія визнала, що вій і справді турботливий брат.
— Це не обговорюється, — сказав він твердо, позаяк його сестри продовжували протестувати. — А я повертаюся до своїх гостей. Я щойно втратив мажордома, і в мене залишилися проблеми в інтендантстві.
Арчибальд пішов, і тепер погляд Офелії блукав між Беренільдою та тітонькою Розеліною. У лівреї лакея вона почувалася дуже напружено, здавалося, ніби в тиші години спливали у зворотному напрямку.
До початку вистави залишалося понад сім годин... Понад п’ять годин. Три. Ґюстав був уже мертвий, але дівчина незрозуміло чому досі почувалася жертвою його шантажу. Напевно, слід було б попередити Беренільду про те, що сталося у в’язниці. Вона так безтурботно сиділа напроти дзеркала, але це зовсім не заспокоювало Офелію. Вона боялася за її життя, за життя дитини, за свою тітку, попри те що тепер підстав для цього нібито й не було.
Зрештою втома взяла гору над страхами, і вона задрімала на банкетці.
Її розбудила мертва тиша. Така, що від неї заклало вуха. Сестри Арчибальда перестали щебетати, кравчині припинили роботу, щоки Беренільди втратили рожевий колір.
У музичний салон вторглися дивні чоловіки й жінки, нічим не схожі на інших вельмож Місяцесяйва. На них не було ані перук, ані вишуканого вбрання, але трималися вони так гордовито й упевнено, наче були господарями замку. їх чудовий хутряний одяг, більше пристосований до лісу, ніж до салону, не приховував татуювань на руках. І в усіх без винятку був жорсткий, сталевий, безжальний погляд. Такий самий, як у Торна.
Дракони.
Офелія підхопилася з банкетки, щоб уклонитися вельможам, як годиться лакеєві.
Торн попереджав її, що його родичі дуже запальні й що їх легко розсердити.
Випроставшись, дівчина одразу впізнала Фрею: гострий ніс і тонкі губи. Та обвела крижаним поглядом сценічні вбрання та музичні інструменти, а потім втупилася в блідих занімілих сестер Арчибальда.
— А ви чому не вітаєте нас, милі дівчата? — повільно процідила вона. — Невже вважаєте Драконів негідними запрошення на ваше свято? Нам дозволено підніматися в Місяцесяйво лише раз на рік — на один-єдиний день. Та, можливо, ви гадаєте, що й цього забагато?
Перелякані дівчата дружно, як по команді, повернулися до старшої сестри. Та з гідністю випросталася і міцно стиснула руки, приховуючи тремтіння. На відміну від сестер, вона не вирізнялася вродою, проте хоробрості їй не бракувало.
— Вибачте нас, мадам Фреє, ми не очікували такого раптового візиту. Я думаю, вам досить роззирнути-ся навколо, і ви побачите, що ми готуємося до вистави. Нам усім конче треба переодягнутися для виходу на сцену.