— Дивіться на них, ви всії От хто справжні Дракони! Ще й десяти років не сповнилося, а завтра вони вже полюватимуть на звірів, озброєні лише своїми кігтями!
Фрея, яка сиділа перед клавесином, зраділа. Вона обмінялася змовницьким поглядом зі своїм сивобородим чоловіком.
— Хто з вас може похвалитися, що продовжила наш рід? — вів далі отець Володимир, роззираючись навкруги. — Може, ти, Анастасіє, яка занадто потворна, щоб знайти чоловіка? Чи, може, ти, Ірино, яка не змогла доносити жодної вагітності?
У салоні запала тиша. Усі опускали голови під його невблаганним променистим поглядом, що нагадував світло маяка, яке сягає обрію. Сестри Арчибальда вдавали, що зайняті своїм вбранням, але ловили кожне слово. Офелія не могла повірити власним вухам. Ось так змушувати жінок відчувати свою провину... Це було просто огидно. Поруч з нею тітка Розеліна так важко дихала, що Офелія чула кожен її вдих.
— Не варто так хвилюватися, кузене Володимире, — спокійно сказала Беренільда. — Завтра я, звичайно, буду з вами, як і завжди.
Старий кинув на неї гострий погляд.
— Ні, Беренільдо, ти ніколи не була з нами. Узявши під своє заступництво бастарда й зробивши з нього те, чим він став сьогодні, ти всіх нас зрадила.
— Торн належить до нашої сім’ї, кузене Володимире. У його жилах тече наша кров.
На ці слова Фрея зневажливо розсміялася. Її сміх відбився дзижчанням у струнах клавесина.
— Вискочень! Він розорить моїх дітей! Безсоромний амбітний скнара! Він позбавить моїх дітей спадку на користь своїх, коли одружиться із цією недолугою жіночкою.
— Не хвилюйся, — м’яко сказала їй Беренільда. — Ти приписуєш Торну владу, якої він не має.
— Але він суперінтендант фінансів, тітонько. І, зрозуміло, має велику владу.
Офелія вчепилася обома руками у весло гондольєра. Тепер їй стало зрозуміло, чому рідні майбутнього чоловіка так ненавидять її.
— Цей бастард не Дракон! — виголосив Володимир громовим голосом. — І нехай не пхає свого довгого носа в наше завтрашнє полювання, бо я із задоволенням залишу в нього на тілі ще один рубець. А щодо тебе, — продовжував він, тицяючи пальцем у Беренільду, — стережися! Якщо я завтра тебе не побачу, ти будеш зганьблена навіки. І не дуже покладайся на прихильність монсеньйора Фарука: вона висить на волосині.
На загрозу Беренільда відповіла солодкою усмішкою.
— Даруйте, кузене Володимире, але я повинна готуватися до вистави. Ми зустрінемося після неї.
Старий презирливо пирхнув і пішов до дверей. Усі Дракони рушили за ним. Офелія полічила їх. Дванадцятеро разом із трійнятами. Значить, це і є весь клан у повному складі.
Дракони пішли, і в музичному салоні знову зазвуча-ла світська балаканина, так ніби пташки защебетали після грози.
— Мадам, — несміливо запитав кравець, повернувшись до Беренільди, — тепер ми можемо закінчити з вашим убранням?
Беренільда не відповіла. Вона із сумною ніжністю погладжувала свій живіт.
— Чарівна сімейка, чи не так? — прошепотіла вона, звертаючись до немовляти.
ОПЕРА
Коли годинник у головній галереї пробив сім разів, Місяцесяйво вже спорожніло. Усі, хто там перебував, від знатних гостей до придворної дрібноти, піднялися на ліфтах у Вежу.
В останню мить Арчибальд зібрав навколо себе виконавців.
Трупа складалася із семи його сестер, Беренільди, жінок-хористок і герцогів Ганса й Отто — виконавців двох чоловічих партій у спектаклі.
— Прошу вас поставитися до мого повідомлення дуже уважно, — сказав Арчибальд, витягнувши годинник з дірявої кишені жилета. — За кілька хвилин ми сядемо в ліфт і покинемо дипломатичну територію. Тому рекомендую вам дотримуватися правил. Вежа не входить до моєї юрисдикції. Там, нагорі, я не зможу охороняти вас від ваших ворогів.
І він втупив свої небесно-блакитні очі в Беренільду, так ніби його слова стосувалися головним чином її. Але вона лише глузливо посміхнулася йому у відповідь. Правду кажучи, зараз вона здавалася такою впевненою в собі, що була наче невразлива.
Насунувши на чоло капелюх гондольєра, щоб сховати обличчя, Офелія думала: «Хотілося б мені мати її впевненість». Зустріч із родиною майбутнього чоловіка нагадала їй сходження снігової лавини.
— А що стосується вас, — продовжував Арчибальд, повернувшись до сестер, — то ви поїдете зі мною в Місяцесяйво відразу після спектаклю.
Він залишився глухим до обурених вигуків дівчат, які доводили, що вони вже не діти, що він безсердечний. Офелія подумала: а чи доводилося цим дівчатам бачити що-небудь, крім маєтку брата?