— Тут я вас залишу, — прошепотів Арчибальд. — Мені потрібно зайняти своє місце в почесній ложі до появи нашого монсеньйора.
— Ви поділитесь зі мною враженням після вистави? — спитала Беренільда. — Інші мені леститимуть без жодної краплини щирості. Я принаймні знаю, що можу розраховувати на вашу відвертість.
— Ви ризикуєте. Мені не дуже подобається опера.
Він торкнувся циліндра й пішов.
Двері гримерки виходили в химерно з’єднані між собою коридори, які вели до машинного залу та ложі хористів. Офелії ніколи ще не доводилося бувати в Опері. Побачити цей світ з-за лаштунків було захопливим досвідом. Вона із цікавістю роздивлялася статистів у яскравих костюмах і механізми, що дають змогу піднімати й опускати завісу та змінювати декорації.
Але тут дівчина помітила відсутність тітоньки Ро-зеліни.
— Ідіть розшукайте її, — наказала Беренільда, сідаючи перед дзеркалом. — Вона вийде на сцену лише наприкінці першої дії, але все одно повинна бути тут, поруч із нами.
Офелія дотримувалася тієї самої думки. Поставивши в кут весло, вона вирушила на пошуки тітки. Оркестрова яма, мабуть, була трохи вище; Офелія чула, як музиканти налаштовують інструменти. На превелике своє полегшення, дівчина майже відразу знайшла її. Тітонька Розеліна у своїй строгій чорній сукні стояла посеред коридору й заважала механікам проходити. Офелія помахала їй, запрошуючи до себе, але тітонька ніби не бачила її і лише розгублено озиралася, стискаючи в руці свою склянку.
— Та зачиніть нарешті ці двері, — бурмотіла вона крізь зуби. — Я терпіти не можу протяги.
Офелія поспішила взяти її за руку, щоб відвести в гримерку. Імовірно, тітонька Розеліна просто розгубилася від страху, але все одно поводилася вкрай необережно. А головне — вона забула, що не повинна говорити на людях. Досить було їй вимовити що-небудь, крім «Так, мадам» чи «Добре, мадам», як її миттєво видавав акцент мешканки Аніми. Офелія привела тітоньку Розеліну в гримерку й посадила в крісло. Тепер старенька начебто прийшла до тями і, поки Беренільда розспівувалася, сиділа мовчки, у манірній позі, притискаючи до грудей склянку.
Сестри Арчибальда вже стояли за лаштунками. їм належало вийти на сцену на самому початку дії. Що ж до Беренільди, то вона повинна була вперше з’явитися лише в третій сцені першого акту.
— Візьміть це. — Офелія здригнулася. Біля неї стояла Беренільда й простягала їй театральний бінокль. У сценічному вбранні та з пишно укладеним волоссям вона мала вигляд королеви. — Підніміться вгору й обережно подивіться на ложу Фарука. Коли ці чарівні дівчатка вийдуть на сцену, ви повинні дуже уважно подивитися на його обличчя. У вас буде рівно десять хвилин.
Офелія зрозуміла, що зараз Беренільда звертається саме до неї, а не до Міма. Вона вийшла в коридор і стала підніматися драбиною, що вела до мостиків над сценою. Але невдовзі переконалася, що пишні складки театральної завіси не дають їй змоги розгледіти звідти зал. Тоді вона кинулася вниз і попрямувала до напівтемних лаштунків, де тіснилися хористки, схожі на сполоханих лебедів. Сестри Арчибальда з нетерпінням очікували свого виходу на сцену.
Пролунали мляві оплески: це піднялася завіса. Оркестр заграв початок увертюри. Хористки вийшли на сцену й голосно заспівали в унісон: «Сеиьйори, чи не зволи-те послухати дивне сказання про полум’яне кохання і смерть фатальну?» Офелія, обійшовши сцену, помітила завіси назадньому плані, які мали приховати куліси. Вона обережно зазирнула в щілину між декораціями й побачила спочатку снини хористок, а тоді зал для глядачів Опери.
Дівчина зняла капелюх з довгою стрічкою і приклала бінокль до окулярів. Цього разу їй пощастило як слід розгледіти яскраво-червоні з позолотою крісла партеру. Вільних місць майже не було. І хоча офіційно спектакль уже почався, знатні персони продовжували базікати, прикриваючись віялами. Офелія вважала їхню поведінку вкрай нечемною, адже хористки репетирували свій виступ багато днів поспіль. Вона навела бінокль на верхні яруси. У залі їх було п’ять. Усі ложі були заповнені. Однак і там глядачі розмовляли, сміялися, грали в карти й навіть не думали слухати спів хору.
У подвійних скельцях бінокля з’явилася велика центральна ложа, і Офелія затамувала подих. Там сидів Торн. Затягнутий у чорний мундир з еполетами, він пильно дивився вниз — як припустила дівчина, на свій улюблений кишеньковий годинник. Значить, посада інтенданта була така висока, що давала йому право перебувати в цій ложі... Поруч з ним Офелія побачила Арчибальда в старому циліндрі. Він безтурботно роздивлявся свої нігті. Обидва старанно не помічали один одного й при цьому навіть не прикидалися, що цікавляться спектаклем. Так, справді, ці двоє — поганий приклад для інших глядачів.