Прикрившись капелюхом, вона ризикнула кинути зацікавлений погляд на головний балкон. Сидячі на своєму троні, Фарук змінився. У його очах виблискували вогники. Вираз його обличчя змінювався. Його не цікавила ані опера, ані краса співу, лише Беренільда й тільки вона. Офелія зрозуміла, чому Беренільда так хотіла, щоб він її побачив. Вона цілком усвідомлювала свою владу над Фа-руком. І не менш чудово опанувала мистецтво чуттєвості, що вміє роздмухати вугілля бажання однією лише мовою тіла. Бачити, як цей мармуровий колос тане від погляду на цю жінку, Офелії було навіть тривожно. Вона ще ніколи так гостро не почувалася такою чужою в їхньому світі. Пристрасть між ними була, мабуть, найсильніша та найбільш щира з усього, що вона бачила від моменту прибуття на Полюс: але правда полягала в тому, що Офелія ніколи такого не відчуватиме. Що більше вона спостерігала за ними, то більше в цьому переконувалася. Вона, звісно, може намагатися бути більш терпимою до Торна, але ніколи не відчуватиме любові. Чи він це теж розуміє?
Якби Офелія не забула весла, то могла б і не відчути гострого погляду, який Торн кинув на неї з головного балкона. Якщо дивитися з іншого кутка сцени, будь-хто, помітивши погляд Торна, вирішив би, що він дивиться тільки на свою тітку. Офелія зі свого місця на краю гондоли добре бачила, що саме постать Міма неминуче привертала його погляд.
«Ні, — подумала Офелія схвильовано, — він цього не усвідомлює. Він чекає від мене чогось такого, чого я не можу йому дати».
Коли акт добігав кінця, знову сталося дещо, що повернуло її до реальності. Тітка Розеліна, яка мала подати Ізоль-ді любовне зілля, так і не з’явилася на сцені. Серед співаків запала незручна тиша, навіть Беренільда довгий час не могла видати ані звуку. Вона опанувала себе, коли статист подав їй чашку замість флакона. Відтоді Офелія більше не могла думати ані про Торна, ані про Фарука, ані про Оперу, полювання, ані про своє ребро. Вона тільки хотіла знати, чи все гаразд з її тіткою, все інше втратило для неї вагу. Коли на час антракту завіси опустилися серед аплодисментів та виїуків «браво!», вона злізла з гондоли, не дивлячись на Беренільду. Під час другого акту потреби в ній уже не було. Офелія змогла полегшено видихнути, коли знайшла тітку Розеліну в гримерці, саме там, де її й залишила. Сидячи на стільці дуже прямо, з флаконом у руках, вона, здається, просто не зрозуміла, скільки часу минуло.
Офелія тихенько торкнулася її плеча.
— У нас нічого не вийде, якщо постійно ворушитися, — сухо сказала тітка Розеліна, дивлячись просто себе затуманеним поглядом. — Щоб фото було вдалим, треба утримувати певну позу.
Вона марить? Офелія поклала руку їй на лоба. Ні, здавалося, лихоманки в неї не було, але це ще дужче тривожило. Тітка Розеліна поводилася дивним чином, і то давно. Очевидно, щось було не так.
Офелія перевірила, чи вони самі в гримерці, а потім тихенько спитала:
— Вам зле?
Тітка Розеліна махнула рукою, ніби відганяючи муху, але нічого не відповіла. Здавалося, вона загубилася у своїх думках.
— Тітонько! — схвильовано покликала Офелія.
— Ти знаєш, як я ставлюся до твоєї тітки, мій бідний Жорже, — пробурмотіла Розеліна. — Вона не знає грамоти, а книжками розпалює піч. Я відмовляюся зустрічатися з тим, хто так мало поважає папір.
Офелія подивилася на неї широко розплющеними від подиву очима. Дядько Жорж помер двадцять років тому. Тітко Розеліна загубилася не у своїх думках, а у спогадах.
— Хрещена мати, — пошепки спитала Офелія, — ви мене впізнаєте?
Тітка дивилася крізь неї, наче Офелія була прозора немов скло. Дівчину охопило глибоке відчуття провини. Вона не знала, чому і як, але в неї було невиразне відчуття, що з тіткою Розеліною це сталося через неї. Вона злякалася. Можливо, не було причини для тривоги і це лише легка нездуга... але тихий голос усередині прошепотів їй, що справа тут набагато серйозніша, ніж здається. їй знадобиться допомога Беренільди.
Офелія обережно вийняла флакон зі зціплених рук тітки, потім влаштувалася біля неї й просиділа поруч протягом другої та третьої дії. Очікування здавалося нескінченним. Тітонька Розеліна вимовляла окремі фрази, без кінця і початку, і ніяк не приходила до тями. Нестерпно було бачити, як вона сидить у цьому кріслі, втупивши погляд у невідоме.