— Це божевілля, — засичав Торн. — Уся ця традиція — божевілля. Голодні звірі починають виходити зі сплячки. Щороку ми втрачаємо кількох мисливців.
Його профіль, певно, через те, що він нервувався, здавався гострішим ніж звичайно.
— До того ж мене тривожать натяки Фреї, — продовжував він. — Драконам геть не до вподоби, що моя тітка вагітна. На їхню думку, вона стала надто незалежною.
Офелія затремтіла всім тілом, і то не лише від холоду.
— Щоб ви знали, мені й самій зовсім не хочеться бути присутньою на тому полюванні, — сказала вона, потираючи ребра, у яких відчувала біль. — Та, на жаль, не уявляю, як зможу протистояти бажанню Беренільди.
— Ви повинні знайти правильні аргументи.
Офелія поміркувала над цим питанням. Вона могла б дорікнути Торну в тому, що він більше дбав про свою тітку, ніж про неї, свою наречену, але який їй від того зиск? До того ж вона розділяла його погані передчуття. Якщо вони нічого не зроблять, ця історія добром не скінчиться.
Вона подивилася на Торна. Він так і сидів за крок від неї, здавалося, повністю занурений у споглядання вогню в станційній пічці. Вона не могла відвести погляд від довгого рубця, що перетииав половину його обличчя. Невже можна називати людей, які скоїли з вами таке, своїми рідними?
— Ви ніколи не розповідали мені про свою матір, — прошепотіла Офелія.
— Це тому, що в мене немає жодного бажання говорити про неї, — сухо відповів Торн.
Офелія підозрювала, що це заборонена тема. Батько Торна зраджував дружині з дочкою з іншого клану. Беренільда взяла їхню дитину під свою опіку, бо мати від неї відмовилася.
— Хай там як, але мене це певною мірою стосується, — тихо промовила Офелія. — Я нічого не знаю про цю жінку, навіть не знаю, чи вона ще жива. Ваша тітка лише сказала мені, що її сім’я впала в немилість. Ви сумуєте за нею? — тихо спитала вона.
Торн насупився.
— Ні ви, ні я ніколи з нею не познайомимося. Більше вам нічого не треба знати.
Офелія не наполягала. Торн нервово зиркнув на неї через плече, подумавши, напевно, що її мовчання викликане образою.
— Я погано висловлююся, — пробурчав він. — Це все через оте полювання... Річ у тім, що я більше непокоюся про вас, ніж про свою тітку.
Це заскочило Офелію зненацька. Вона не знайшлася, що на це відповісти, тож просто простягла руки до пічки. Торн спостерігав за нею з уважністю хижого птаха. Його велике тіло підібралося, він завагався на мить, але потім незграбно простягнув руку до Офелії і схопив її за зап’ясток швидше, ніж дівчина могла зреагувати.
— У вас кров на руці, — сказав він.
Офелія ошелешено подивилася на свої рукавички. Заблимала й не відразу зрозуміла, звідки взялася ця кров. А потім зняла рукавичку й торкнулася щоки. Під пальцями відчула свіжу подряпину. Торн не помічав її крізь личину Міма; ілюзія ховала все справжнє — окуляри, родимки — під бездоганно гладенькою шкірою.
— Це зробила ваша сестра, — сказала Офелія, надя-гаючи рукавичку. — Вона сильно мене вдарила.
Торн розігнув свої довгі ноги й підвівся на повний зріст. Риси його обличчя загострилися, немов леза бритви.
— Вона на вас напала?
— Щойно, на прийомі. Я опинилася в неї на дорозі й на мить забарилася.
Шкіра Торна стала такою ж блідою, як і його рубці.
— Я не знав. Якби я це побачив...
Він говорив ледь чутно, майже пошепки, наче йому було страшенно прикро, що він не впорався зі своїм прямим обов’язком.
— Це дрібниці, — запевнила Офелія.
— Покажіть мені.
Офелія відчула, як напружується під личиною лакея. Менше всього їй хотілося роздягатися в цій морозній залі очікування прямо під великим носом Торна.
— Запевняю вас, це дрібниці.
— Дозвольте мені судити.
— Це вас не стосується.
Торн здивовано подивися на Офелію, але сама вона здивувалася більше за нього. Уперше в житті вона дозволила собі підвищити на когось голос.
— І кого ж тоді, як не мене? — напружено спитав Торн.
Офелія знала, що образила його. Він мав рацію: йому належало право запитувати. Адже одного дня він стане її чоловіком. Офелія глибоко вдихнула, щоб заспокоїти тремтіння в руках. їй було холодно й зле, але понад усе дуже страшно. Страшно від того, шо вона намірилася сказати.
— Послухайте, — прошепотіла вона. — Я вам вдячна за співчуття і підтримку, яку ви мені надали. Однак є одна річ, яку ви повинні знати про мене.
Офелія намагалася не уникати погляду пронизливих очей Торна, який десь на дві голови височів над нею.