— Сподіваюся, ми не підемо на площу, — прошипіла тітка Розеліна крізь довгі й великі, як у коня, зуби. — Я ненавиджу площу.
— Ми їдемо до Архіву, — збрехала Офелія. — Двоюрідному дідусеві потрібні ваші послуги.
Тітка Розеліна схвально кивнула. Щоразу, коли йшлося про порятунок книжки від руйнівного впливу часу, вона готова була прийняти виклик.
Офелія вивела її з гримерки, міцно тримаючи під руку. Дівчині здавалося, що вона веде сновиду. Проминувши один коридор, другий, вони завернули до третього. Підвали Опери були справжнім лабіринтом, і погане освітлення зовсім не допомагало в ньому орієнтуватися.
Нараз Офелія завмерла, почувши неподалік приглушене хихотіння. Вона відпустила тітчину руку й зиркнула в отвір сусідніх дверей. У гардеробі для статистів, де сценічні костюми вишиковувалися, немов дивні солдати, томно цілувалися чоловік і жінка. Вони напівле-жали на кушетці в майже непристойній позі.
Офелія рушила далі, ніби й не впізнала неохайного циліндра Арчибальда. Вона думала, що він повернувся до Місяцесяйва зі своїми сестрами. Але ось він цілує свою партнерку без найменшої ніжності, настирливо та грубо, допоки вона врешті відштовхує його, витираючи губи. Це була елегантна жінка, увішана прикрасами й принаймні на двадцять років старша за нього.
— Грубіяне! Ти мене вкусив!
Її гнів не видавався справжнім. Вона улесливо всміхнулася.
— Я підозрюю, що ви зриваєте на мені своє роздратування, поганцю. Навіть мій чоловік не ризикнув би на такі експерименти зі мною.
Арчибальд дивився на жінку своїми неймовірно прозорими очима, у яких не було жодної пристрасті. Офелія не припиняла дивуватися кількості жінок, яких він укладав до ліжка, не кохаючи їх. Попри його янгольське обличчя мало ж бути в ньому щось, завдяки чому вони так легко поступалися йому...
— Правильно розумієте, — зізнався він охоче. — Я успішно зриваю на вас своє роздратування.
Жінка вибухнула пронизливим сміхом і провела унизаними перснями пальцями по безволосому підборід дю Арчибальда.
— Ти ж нещодавно сердився, мій хлопчику. Однак можеш пишатися тим, що лорд Фарук має наміри щодо твоїх сестер.
— Я його ненавиджу.
Арчибальд промовив це тоном, яким зазвичай кажуть «Іде дощ» або «Чай холодний!».
— Яке блюзнірство! — засміялася жінка. — Намагайтеся бодай не казати подібних речей уголос. Якщо вас спокушає падіння в немилість, не тягніть мене за собою.
Вона відкинулася на оксамитовій кушетці в театральній позі, закинувши голову.
— У нашого сеньйора є дві настирливі ідеї, шановний! Його задоволення та його Книга. Якщо ви не потураєте першому, вам доведеться подумати про розшифрування другого.
— Боюся, Беренільда може випередити мене в першому або в другому, — зітхнув Арчибальд.
Жоден з них не дивився в бік дверей, бо, напевно, дуже здивувався б, побачивши там Міма, що застиг, вибалушивши очі.
«Тож я мала рацію, — подумала Офелія, стискаючи кулаки. — Ця суперниця, якої він так боїться, — це не хто інший, як я... Я та мої маленькі руки чтиці.
Безперечно, Беренільда добре впоралася.
— Але я маю із цього вигоду! — додав Арчибальд, знизавши плечима. — Поки Фарук зацікавлений у ній, йому нема діла до моїх сестер.
— Для чоловіка, який так любить жіночу компанію, ви чарівливо старомодні.
— Жінки — це одне, мадам Кассандро. Мої сестри — геть інше.
— Якби ви могли так ревнувати мене, як ревнуєте їх.
Арчибальд відсунув циліндр на потилицю, з подивом дивлячись на жінку.
— Ви просите неможливого. Мені просто байдуже.
Пані Кассандра схилилася на м’який край кушетки й стала помітно холоднішою.
— У цьому ваш головний недолік, пане посол. Ви ніколи не брешете. Якби ви не вдавалися до своїх чарів та не зловживали ними, було б так легко перед вами встояти!
Посмішка спотворила чистий профіль Арчибальда.
— Ви хочете пережити це ще раз? — сказав він солодким голосом.
Пані Кассандра одразу ж перестала всміхатися. У приглушеному світлі нічних світильників вона помітно зблідла, та, раптом охоплена сильними емоціями, подивилася на нього з обожнюванням.
— На мій превеликий жаль, я дуже цього бажаю, — благально промовила вона. — Допоможіть мені не бути самотньою в цьому світі...
Коли Арчибальд нахилився до пані Кассандри, по-котячому примруживши очі, Офелія відвернулася. Вона не мала жодного бажання бути присутньою при тому, що має статися в цьому гардеробі.