— Ніхто не питав моєї думки. Я відмовляюся.
— Ваша відмова викличе гнів обох родин, — попередила Беренільда оксамитовим тоном. — Якщо, навпаки, ви діятимете так, як від вас очікують, то станете протеже Фарука, захищеною від усіляких витівок двору.
Офелія не повірила жодному слову Беренільди.
— Ви сказали, що деякі з моїх предків уже читали його Книгу? Тож сьогодні ви покликали мене тому, що їхня спроба не була успішна.
— Річ у тім, що їм ніколи не щастило зайти достатньо далеко й заглянути в минуле, — мовила Беренільда, сумовито всміхнувшись.
Тітка Розеліна поворухнулася на дивані. Схвильована Офелія схилилася над нею, але одразу зрозуміла: тітка продовжувала марити, пропускаючи звуки між довгими зубами. Офелія деякий час роздивлялася її воскове обличчя, а потім, насупившись, повернулася до Беренільди.
— Я не розумію, чому саме я обрана для такої справи й чому ви хочете видати мене заміж, щоб досягти своєї мети.
Беренільда роздратовано й нетерпляче цокнула язиком.
— Та тому, що ваші предки не мали ані вашого таланту, ані таланту Торна.
— Таланту Торна? — спитала Офелія, дивуючись. — Ви маєте на увазі його кігті?
— Ні, я маю на увазі його пам’ять.
Беренільда сіла в крісло й витягнула татуйовані руки на підлокітниках.
— Страшну й невблаганну пам’ять, яку він успадкував від клану матері, від Літописців.
Офелія звела брови. Пам’ять Торна була його родинною силою?
— Припустімо... — Вона затнулася. — Але я все одно не розумію, який стосунок читання Книги і його пам’ять має до нашого шлюбу.
Беренільда розсміялася.
— Це ж цілком очевидно! Вам розповідали про церемонію Дару? Вона дає можливість поєднати родинні сили й проводиться лише з нагоди весіль, ба більше, весіль незвичайних. Читцем у Фарука буде Торн, а не ви.
Офелії потрібен був певний час, щоб збагнути те, що сказала Беренільда.
— Ви хочете приєднати до його пам’яті мій талант чтиці?
— Алхімія обіцяє хороший результат. Я переконана, що цей хлопець здатен на диво.
Офелія подивилася на Беренільду крізь окуляри. Тепер, коли гнів покинув її тіло, залишився тільки глибокий смуток.
— Ви підступна жінка.
Гармонійні лінії обличчя Беренільди викривилися, очі широко розплющилися. Вона прикрила живіт руками, ніби захищаючись від можливого удару ножа.
— Що я таке скоїла, що ви так жорстко засуджуєте мене?
— І ви ще запитуєте? — здивувалася Офелія. — Я бачила вас в Опері, пані. Фарук кохає вас. Ви носите його дитину, ви його кохана жінка, і ви будете нею ще довго. То чому ж, навіщо вам залучати Торна до своїх інтриг?
— Тому що це він так вирішив! — Беренільда струснула мокрим волоссям. — Я організувала ваші заручини винятково за його бажанням.
Офелії стало гидко від такої безсовісної брехні.
— Ви все ще брешете. Коли ми були на гвинтокрилі, Торн намагався відмовити мене від згоди.
Гарне обличчя Беренільди скривилося, ніби сама думка про ненависть Офелії була для неї нестерпна.
— Гадаєте, такий, як він, дозволить маніпулювати собою таким чином? — вела вона далі. — Цей хлопчик набагато амбітніший, ніж ви думаєте. Він хотів рук чти-ці, я йому їх знайшла. Можливо, побачивши вас уперше, він подумав, що мій вибір його не надихнув? Зізнаюся, я теж у вас сумніваюся.
Офелія була приголомшена. Такий погляд на речі видався їй іще гіршим, ніж здавалася вся ситуація досі. Вона відчувала, як згубний холод проникає в її кров, повільно рухаючись жилами, потрапляючи аж до серця. Коли вона сказала Торну, що ніколи не буде для нього справжньою дружиною, він був такий поступливий... Аж надто поступливий. Він не розгубився, не намагався сперечатися, поводився не так, як поводився б чоловік, яким знехтували.
— Яка я була наївна! — прошепотіла Офелія.
Протягом усіх цих тижнів Торн так старанно намагався захистити не її, а її руки чтиці. Дівчина важко опустилася на стілець і поправила лакові черевички Міма на ногах. Вона прямо в очі сказала Торнові, що довіряє йому, а він боягузливо відвів від неї погляд. Вона почувалася такою винною, що знехтувала ним, і була така вдячна йому, що не відмовився від неї...їй стало зле.
Знесилено знітившись, Офелія не одразу побачила, іцо Беренільда опустилася поруч із нею на коліна. З виразом співчуття і болю вона стала гладити сплутане темне волосся Офелії, потім обережно торкнулася подряпин на її обличчі.