Вона підійшла до ліжка Беренільди та з деякими труднощами зняла з неї ланцюжок, на якому висів оздоблений коштовним камінням ключик. Відчинила двері. Відтоді їй треба було діяти дуже швидко. Апартаменти посланців з міркувань безпеки зачинялися тільки зсередини. Тітка Розеліна та Беренільда міцно спали й були геть беззахисні, тож їм загрожуватиме небезпека ззовні, доки вона не повернеться.
Офелія квапливо пройшла коридором і спустилася службовими сходами до підвалу. Пробігаючи повз їдальню для слуг, вона здивувалася, побачивши там жандармів, дуже помітних у своїх трикутних капелюхах та синьо-червоній формі. Вони оточили стіл лакеїв, які пили ранкову каву, і, здавалося, допитували їх за протоколом. Несподівана перевірка? Краще було не затримуватися.
Офелія пішла на склади, дісталася опалювального котла, а потім завернула в приміщення з трубами. Але Ґаель не знайшла. Натомість вона натрапила на напис, зроблений на оштукатуреній стіні, — об’яву про розшук.
Про цей страшний випадок нам повідомили цієї ночі. Учора ввечері лакей, що служить у Місяцесяйві, ударив беззахисну дитину. Поставив під загрозу репутацію посольства! Ознаки нападника: чорне волосся, невисокий зріст, досить молодий. На момент інциденту він був озброєний веслом. Якщо ви знаєте про лакея, який відповідає цьому опису, негайно зв’яжіться з керівництвом. Винагорода забезпечена.
Філібер,
управитель Місяцесяйва
Офелія насупилася. Цей маленький шевальє — справжня проблема, він таки вирішив її дістати. Якщо вона натрапить на жандармів, то опиниться у в’язниці. їй доведеться швидко змінити свою зовнішність.
Тепер Офелія йшла коридорами, сторожко притискаючись до стін. До пральні вона прослизнула непомітно, мов злодійка. Усередині довелося лавірувати між чанами, над якими здіймався пар, та рядами сорочок на розсувних стрижнях. Із сушильні дівчина поцупила білий фартух та чепець. З пральні — чорну сукню, яка сушилася на вішаку для одягу. Що менше їй хотілося привертати до себе увагу, то частіше вона натрапляла на кошики для білизни та праль.
Перевдягатися в коридорах було б небезпечно, тому Офелія заквапилася на Лазні, 6. їй довелося покружляти, щоб уникнути жандармів, які ходили від кімнати до кімнати й стукали у двері. Діставшись своєї, Офелія зачинилася на два оберти ключа, перевела подих, роздягнулася так швидко, як тільки дозволяло ребро, сховала ліврею Міма під подушкою і вдяглася в сукню з пральні — від поспіху спочатку навиворіт.
Зав’язуючи фартух на талії та закріплюючи чепець на своєму каштановому волоссі, Офелія намагалася дати лад думкам. «Що робити, якщо мене перевірятимуть? Ні, жандарми першочергово підозрюють лакеїв. Що робити, якщо мені ставитимуть запитання? Я відповідатиму тільки «так» чи «ні», мій акцент не повинні помітити. А якщо помітять? Я служу в Матінки Хільде-ґарди. Вона іноземка, наймає іноземців, та й по всьому».
Офелія побачила своє відображення в настінному дзеркалі й обімліла. Вона геть-чисто забула, у якому стані її обличчя! З пластирем і синцями вона мала вигляд побитої бродяжки.
Дівчина роззирнулася, шукаючи в безладі те, що могло б їй згодитися. Пальто Торна. Офелія зняла його з вішалки й оглянула зверху донизу. З першого погляду було зрозуміло, що це офіційний одяг. І це було останнім елементом, якого бракувало її образу: що може бути більш природним для маленької покоївки, ніж речі «монсеньйора», які вона несе в чистку? Офелія наділа пальто на дерев’яну вішалку, перекинула через одну руку, а другу підняла якомога вище. Таким чином пальто затуляло її, як велике вітрило, і побите обличчя мало менше шансів привернути до себе увагу.
Усе це повинно дати їй достатньо часу, щоб знайти Ґаель.
Не встигла Офелія визирнути з кімнати, як ледве не отримала кулаком по носі. Це Ренар намірився постукати у двері. Він вибалушив на неї свої великі зелені очі й здивовано роззявив рота. У прикритої пальтом Офелії вигляд теж був здивований.
— Ага, це добре! — пробурмотів Ренар, почухавши руду гриву. — Як я не здогадався, що і в німого бувають гості. Вибач, дитино, але я повинен поговорити з ним.
Він поклав свої міцні руки на плечі Офелії й обережно виштовхнув її на вулицю, як неслухняну дівчинку. Але не зробила вона й трьох кроків, як Ренар покликав її:
— Гей, мала! Стривай!
Якихось кілька великих кроків, і перед нею виросла його подібна до шафи статура. Тримаючи руки на стегнах, Ренар примружив очі й нахилився, намагаючись краще розгледіти те, що Офелія ховала за великим чорним пальтом, яке опинилося між ними.