— Його кімната порожня. Що ти робила в нього в кімнаті зовсім одна?
Краще б він поставив запитання, на яке Офелія могла б відповісти простим «так» чи «ні». Менше за все вона хотіла зробити Ренара своїм ворогом. Ховаючись під важким пальтом, вона незграбно витягла з кишені фартуха ланцюжок із ключем.
— Ось, я його позичила, — прошепотіла вона.
Ренар звів догори густі руді брови й, підозріло стиснувши губи, із жандармівською уважністю втупився в етикетку з адресою: «Лазні, 6».
— Цей дурень вийшов з кімнати без ключа! А чи не намагалася ти вкрасти пісочні годинники мого друга?
Владним жестом він відсунув пальто Торна, прибираючи його, як завісу зі сцени. І підозра в погляді поступилася збентеженню, коли він втупився в Офелію з ЇЇ окулярами та чепцем.
— От бідна дитина І — сказав він м’якішим тоном. — Я не знаю, на кого ти працюєш, але господарі з тобою не церемонилися. Ти новенька? Я не хотів тебе лякати, я просто шукаю свого друга. Ти не знаєш, де я можу його знайти? Тут довкола вже годину ходить повідомлення про розшук. А з його прекрасним завжди винуватим обличчям на нього все й повісять.
Офелія більше не пручалася, зрозумівши, що цей здоровань заслуговує на її довіру більше, ніж власний наречений. Вона звела голову, уже не намагаючись сховатися від його погляду, і подивилася йому прямо в очі.
— Допоможіть мені, будь ласка. Я повинна зустрітися з Ґаеллю, це дуже важливо.
Ренар не міг вимовити й слова, тільки моргнув кілька разів.
— Ґаель? Але яке вона... Що ти... В ім’я пісочного годинника, хто ти?
— Де вона? — благала Офелія. — Будь ласка.
На іншому кінці вулиці з’явилися жандарми. Вони силою вривалися в душові та туалети, витягували напівголих чоловіків, били палицями тих, хто протестував. Крики та лайка луною відбивалися від стін.
Офелії стало лячно.
— Ходімо, — пробурмотів Ренар, беручи її за руку. — Якщо вони помітять у тебе чужий ключ, то накинуться й на тебе.
Плутаючись у довгому пальті Торна, Офелія прямувала за Ренаром, який міцно тримав її за руку. Вулиці гуртожитків ішли одна за одною, з однаковою плиткою в шаховому порядку та невеликими стовпами ліхтарів. Збентежені обшуками, слуги стояли біля своїх дверей і вказували на тих, хто мав нещастя відповідати опису в повідомленні. Жандармів ставало дедалі більше, але Ренар якимось чином щоразу уникав їх, знаходячи обхідні шляхи. Вій постійно звірявся з кишеньковим годинником.
— Моя пані скоро прокинеться, — зітхнув він. — Зазвичай у цей час, я повинен подати їй чай і прочитати її повсякденний розклад.
Він провів Офелію крізь Розу Вітрів і відчинив двері, що вели в задню частину маєтку. Вони пройшли через звіринець з екзотичними тваринами, птахівник, кошару та молочну ферму. Гуси на задньому подвір’ї несамовито шипіли на чужинців.
Ренар підвів Офелію до гаража.
— Завтра монсеньйор організовує перегони, — пояснив він. — Оскільки механік-водій захворів, Ґаелі було наказано ретельно оглянути двигуни. Відразу тебе попереджаю, що вона зла як собака.
Офелія поклала руку йому на плече, коли він хотів відчинити двері в гараж.
— Я вам вдячна за поміч, але краще залишайтеся тут, — прошепотіла вона. — Я піду сама.
Ренар насупився. У світлі ліхтаря, що висів над входом до гаража, його веснянки ставали ще помітнішими. Він уважно перевірив, чи в цій частини маєтку, окрім них, нікого нема.
— Я не розумію, що відбувається, не знаю, що ти шукаєш і хто ти насправді, але одне я знаю напевне.
Він подивився вниз, на лаковані черевики зі срібною пряжкою, що визирали з-під чорної сукні Офелії.
— На тобі черевики, що носять лакеї, а лакея з такою маленькою ніжкою я не знаю.
— Що менше ви знатимете про мене, то краще, — спробувала вмовити його Офелія. — Люди страждали через те, що сходилися зі мною занадто близько.
Я просто не пробачу собі, якщо з вами щось станеться через мене.
Змінившись в обличчі, Ренар почесав свою улюблену родимку на щоці.
— Тож я не помилився. Це... справді ти? От дідько! — пробурмотів він, ляскаючи себе долонею по лобі. — 3 усіх незручних ситуацій ця найбільш незручна. Однак я зрозумів, що тут відбувається щось дивне.
Він схопився за кільця дверей своїми великими руками, вкритими рудим волоссям.
— Тим більше причин влізти в цю справу разом з тобою, — сказав він, уперто стиснувши губи. — Я маю право розуміти, що коїться, хай там що.
Офелія вперше потрапила в гараж. Місце, де сильно пахло бензином, здавалося безлюдним. На передньому плані вишикувалися елегантні ноші, освітлені трьома лампами на стелі. Поруччя з яблуневої деревини, небесно-блакитні фіранки, старі рожеві підрамники, квіткові візерунки, і не було навіть двох подібних. Автомобілі Місяцесяйва стояли в задній частині приміщення, оскільки їх нечасто використовували. Вони були предметами розкошів і слугували переважно для насолоди очей. Нерівні та звивисті дороги Небограда не були придатні для пересування на моторизованому транспорті.