Усі автомобілі було вкрито ковдрами, окрім одного. Здалеку він був схожий на коляску з великими колесами, унизаними тонкими спицями, та квітчастим капотом. Мабуть, він належав жінці.
Ґаель лаялася як візник, схилившись над двигуном внутрішнього згоряння. Офелія такого ніколи не бачила, окрім як у своєму музеї, та й то лише в розібраному стані. На Анімі транспортні засоби рухались, як добре дресировані тварини, їм не потрібен був двигун.
— Привіт, моя красуне! — викрикнув Ренар. — До тебе гість!
Ґаель іще раз вилаялася, стукнула по мотору гайковим ключем, сердито зняла рукавички й підняла захисні окуляри на чоло. Погляд її очей, одного яскраво-блакитного, а другого замаскованого чорним моноклем, гайнув до маленької покоївки, яку привів Ренар. Офелія мовчки чекала, поки та її роздивиться. Вона знала, що Ґаель її впізнає, позаяк вона завжди бачила її такою, якою вона є насправді.
— Сподіваюся, це щось важливе, — сказала вона нарешті нетерпляче.
І мовила вона тільки це. Не поставила жодних запитань, не сказала більше жодного слова, яке могло б викрити її перед Ренаром.
«Моя таємниця проти вашої таємниці». Офелія незграбно склала пальто Торна, яке й досі тримала в руках. Настала її черга не зраджувати Ґаель.
— Я в біді й можу звернутися лише до вас. Мені знадобиться ваш талант.
Ґаель нашорошено потерла монокль, який здавався глибокою тінню під її бровою.
— Мій талант?
Офелія кивнула, сховавши за вухо пасемця, що вибилися з-під чепця.
— Це не для того, щоб зробити послугу аристократам?
— Клянуся, що ні.
— Що ви там шепочетеся врешті-решт? — розсердився Ренар. — Ви двоє знайомі? Що означає вся ця секретність?
Ґаель зірвала окуляри, розтріпала чорні кучері й натягнула ремінці на плечі.
— Не лізь у це, Ренольде. Що менше ти знаєш, то краще.
Вигляд у Ренара був такий розгублений, що Офелії стало його шкода. Він останній, від кого Офелія хотіла б критися, але в неї не було вибору. Вона показала йому своє справжнє обличчя, і цього було вже забагато.
Ґаель притиснула палець до губ, даючи знак мовчати.
Надворі заґелґотіли гуси.
— Хтось іде.
— Жандарми, — сказав Ренар, звірившись із годинником. — Вони обшукують кожен куточок Місяцесяйва. Швидше, дівчаткаї
Він показав на низькі двері, ледь помітні за рядами автомобілів, укритих ковдрами.
— Ми мусимо зникнути. Хай там що, а дівчинка не повинна потрапити їм до рук.
Ґаель насупилася, ще глибше вдавивши монокль в очницю.
— Усі ліхтарі ввімкнені, — різко сказала вона, — у цієї машини всі нутрощі назовні! Вони зрозуміють, що ми втекли з місця події, і всіх попередять.
— Нічого цього не станеться, якщо побачать когось за роботою.
Ренар поспіхом зняв ліврею, засукав рукави сорочки й забризкав їх моторним мастилом.
— Пані, перед вами дуже зайнятий механік, — усміхнувся він, підіймаючи руки. — Жандармів беру на себе. Тікайте обидві он до тих задніх дверей.
Офелія подивилася на нього водночас сумно й здивовано. Вона раптом зрозуміла, яке важливе місце посів цей рудий здоровань у її житті.
Не в змозі пояснити це самій собі, дівчина боялася, що більше ніколи не побачить його після того, як вийде в задні двері.
— Дякую, Ренольде, — прошепотіла вона. — Дякую тобі за все.
Він жартівливо їй підморгнув.
— Скажи німому, щоб він був обережний.
— Надінь це, — пробурмотіла Ґаель, подаючи чоловікові окуляри. — Це надасть твоєму образу більшої достовірності.
Ренар натягнув їх на лоба, глибоко вдихнув для хоробрості, охопив руками сердите лице Ґаелі і рішуче поцілував її. Вона, широко розплющивши велике синє око від подиву, навіть не подумала відштовхувати його. Коли він відпустив її, між його рудими бакенбардами розлилася широка усмішка.
— Я жадав цю жінку роками, — прошепотів він.
Удалині з розчинених дверей вигулькнули фігури жандармів. Ґаель заштовхнула Офелію за критий брезентом автомобіль, потягнула її в тінь уздовж стіни, і обидві прослизнули в непомітний чорний хід.