— Це не моя провина, ти ж знаєш.
— Тоді чому ти не вийшла за когось із кузенів?
Це запитання обпекло її, наче ляпас. Гектор сказав щиру правду, він мав рацію: вона не опинилась би в такій ситуації, якби вийшла заміж за першого-ліпшого.
— Жалем тут не зарадиш, — пробурмотіла вона.
— Стережися! — попередив Гектор.
Він поспіхом витер рота кулаком і зіщулився на ліжку. Різкий протяг розтріпав сукню Офелії: до кімнати вихором влетіла мати, спітніла та скуйовджена. За нею назирці йшов кузен Бертран.
— Я хочу покласти малих тут, бо вони віддали свою кімнату нареченому сестри. Ці валізи захаращують весь простір, я не знаю, як упораюся! Віднеси їх у комору, але обережно: там крих...
Нараз мати замовкла, роззявивши рота: вона побачила силует Офелії в променях призахідного сонця.
— Клянуся предками, я гадала, що ти з Аґатою!
Вона стискала губи від обурення, спопеляючи поглядом старомодне вбрання Офелії та шалик-пилозбірник. Очікувана метаморфоза не відбулася. Мати притиснула руки до пишних грудей.
— Ти смерті моєї хочеш? І це після всього лиха, що я пережила заради тебеї За що ж ти мене караєш, доню?
Офелія лише насупилася за окулярами. Вона завжди вирізнялася поганим смаком в одязі, з якої ж ласки тепер відмовлятися від старих звичок?
— Ти хоч знаєш, котра зараз година? — панікувала мати, приклавши до вуст пальці з нафарбованими червоним лаком нігтями. — Ми маємо виїхати в аеропорт менш ніж за годину! А куди поділася твоя сестра? Дідько! І я досі маю просто жахливий вигляд. Ми нізащо не прибудемо вчасно!
Вона витягла з-за корсета пудру, вкрила носа хмаркою рожевого порошку, вправною рукою закрутила світло-рудий шиньйон і тицьнула своїм червоним нігтем в Офелію.
— Я хочу, щоб ти мала пристойний вигляд до того, як знову проб’є годинник! Тебе це теж стосується, нечупаро! — Тепер вона сварилася пальцем на верхнє ліжко. — Від тебе за милю відгонить варенням, Гекторе!
Повернувшись, вона наштовхнулася на кузена Бертра-на, що стовбичив на тому самому місці, опустивши руки.
— А ця валіза почекає до завтра чи як?
У вихорі своєї сукні буревій залишив кімнату так само швидко, як з’явився.
ВЕДМІДЬ
Увечері почалася сильна злива. Дощ торохтів по металевій решітці ангара для гвинтокрилів, що сягав п’ятдесяти метрів заввишки. Ця база, зведена на сусідньому плато, була найсучасніша в Долині. Ангар створили саме для прийому апаратів далекого сполучення і обладнали системою парового опалювання. Він мав власну водневу установку. Його широко відчинені величезні ґратчасті двері давали змогу побачити нутрощі з кованого заліза, цегли та кабелів. Усередині працювали робітники в габардиновій уніформі.
Уздовж торгової пристані кілька вуличних ліхтарів проливали притлумлене туманом світло. Змоклий до кісток охоронець перевіряв, чи надійно вкриті брезентом поштові контейнери, що чекали відправлення. Він поставив галочку в записах і раптом побачив цілий ліс парасольок просто посеред пристані. Під парасольками стояли чоловіки у фраках, ошатні пані й акуратно причесані діти. Вони чекали, вдивляючись у хмари, мовчазні та незворушні.
— Даруйте, любі кузени, чи можу я бути чимось корисним? — запитав він.
Мати Офелії, червона парасолька якої вирізнялася з-поміж усіх інших, указала на годинник, навколо якого скупчилася вся компанія. Усе в цій жінці справляло неабияке враження: сукня з турнюром, високий комір, накручений шиньйон і — понад усім — капелюшок з пір’ям.
— Скажіть мені, чи правильно показує цей годинник? Ми вже сорок хвилин чекаємо на гвинтокрил з Полюса!
— Спізнюється, як завжди, — сказав охоронець із усмішкою. — Ви чекаєте доставку хутра?
— Ні, синку. Ми чекаємо на відвідувача.
Охоронець скоса подивився на чималий, схожий на воронячий дзьоб ніс жінки, яка щойно йому відповіла. Ця пані дуже похилого віку була вбрана в усе чорне — від мантильї, що обрамляла її сиве волосся, до сукні з шемізеткою. Елегантний срібний позумент на вбранні свідчив про статус Настоятельки, Першої серед матерів.
Охоронець зняв кашкет на знак поваги.
— Посланець із Полюса, шановна пані? Ви впевнені, що не помилилися? Я працюю на доках від самого дитинства і ще ніколи не бачив, щоб люди з Півночі приїздили сюди інакше, ніж у справах. Такі люди не водять товариство з першим-ліпшим!