Одинадцята година, ранок уже настав. Дракони, мабуть, давно вирушили на полювання. Офелія зраділа, що уникла цього сімейного обов’язку.
Телефон знову задзвонив так дзвінко, що розбудив Беренільду.
— До біса цей винахід! — Вона роздратовано відсунула завісу на своєму ліжку.
Однак Беренільда не підняла слухавки. Її татуйовані руки пурхали над нею, наче метелики, приводячи до ладу хвилі білявого волосся. Сон повернув їй свіжість молодої жінки, але прекрасна сценічна сукня зім’ялася.
— Зваріть нам кави, люба. Нам вона буде дуже потрібна.
Офелія була тієї самої думки. Вона поставила каструльку з водою на плиту, мало не підпаливши рукавичку, запалила сірника, а потім увімкнула кавомолку й побачила Беренільду, яка спиралася ліктями на столик у вітальні, вклавши підборіддя на переплетених пальцях, і дивилася на коробку для сигарет.
— Оце я стільки вчора викурила?
Офелія поставила перед нею чашку кави, не завдаючи собі клопоту пояснити, що це пані механік пригостилася з її запасів. Щойно вона сіла за стіл, Беренільда кинула на неї кришталево чистий погляд.
— Я не дуже добре пригадую нашу вчорашню розмову, але знаю достатньо, щоб сказати, що ситуація дуже серйозна.
Офелія подала їй цукорницю, чекаючи вироку.
— Котра зараз година? — спитала Беренільда, дивлячись на годинник.
— Невдовзі полудень.
Учепившись у свою чайну ложку, Офелія очікувала на бурю, що от-от мала вибухнути за столом.
«Отакої! А думка про те, щоб витягнути мене з ліжка, не завітала у вашу пташину голівку? Хіба ви не знаєте, наскільки важливо для мене було взяти участь у цьому полюванні? Це через вас вони будуть вважати мене слабкою, ні на що не здатиою, старою».
Але бурі не сталося. Беренільда поклала цукор у каву й зітхнула.
— Не зважайте. Правду кажучи, я перестала думати про це полювання, тільки-но Фарук поклав на мене око. І він мене просто знесилив! — додала вона з мрійливою усмішкою.
Офелія піднесла чашку до губ. Без цих деталей вона із задоволенням обійшлася б.
— Кава препогана, — сказала Беренільда, скрививши гарненькі губи. — У вас справді немає жодного таланту для життя в суспільстві.
Офелії довелося визнати, що та має рацію. Хай би скільки вона додавала цукру та молока, каву вона й сама не змогла допити.
— Не думаю, що шевальє залишає нам вибір, — сказала Беренільда. — Навіть якби я дала вам інше обличчя і нове ім’я, цей хлопець за мить викрив би підміну. Ваша присутність тут скоро не буде таємницею. Одне з двох: або ми знайдемо для вас кращу схованку до дня весілля (довгі гладенькі нігті Беренільди постукували по ручці її порцелянової чашки), або ж ви будете офіційно представлені двору.
Офелія витерла серветкою розлиту на скатертину каву. Вона саме обмірковувала таку можливість. Але й досі вважала, що краще грати роль лакея Беренільди, аніж нареченої Торна.
Беренільда відкинулася на спинку крісла й склала руки на округлому животі.
— Очевидно, що якщо ви хочете дожити до свого весілля — а це можливо лише за однієї умови й тільки так, — то маєте стати офіційною протеже Фарука.
— Його протеже? — повторила Офелія, вимовляючи слово по складах. — Які якості потрібні, щоб заслужити таку честь?
— У вашій ситуації, я вважаю, достатньо бути собою! — Беренільда вочевидь сміялася з неї. — Фарук прагне познайомитися з вами, ви для нього дуже важливі. Правду кажучи, аж надто важливі. Ось чому Торн завжди був категорично проти того, щоб дозволити вам близько спілкуватися з ним.
Офелія поправила окуляри на носі.
— Що ви маєте на увазі?
— Якби я мала щось конкретне, ви б не побачили моїх вагань, — роздратовано мовила Беренільда. — З Фаруком нічого не можна знати наперед, він справді непередбачуваний! Що мене лякає, так це його нетерплячість. Я досі ховала вас від нього у вашому Небогра-ді, а знаєте чому?
Офелія приготувалася до найгіршого.
— Я боюся, що він одразу ж випробує вас у читанні Книги. І саме результат такого читання мене жахає. Я не сумніваюся, що у вас нічого не вийде, зважаючи на поразки ваших попередників, і він достоту буде не в гуморі.
Офелія не стала допивати каву й знову поставила чашку на блюдце.
— Ви маєте на увазі, що він може покарати мене, якщо я одразу не задовольню його очікувань?
— Він не те щоб ставив за мету ваші страждання, — зітхнула Беренільда. — Але я боюся, що наслідки зрештою будуть однаковими. Багато ваших попередників віддали там богові душу! І він, як справжня дитина, потім каятиметься, та вже буде пізно. Фарук не мириться з вразливістю смертних, особливо тих, хто не успадкував його сил. Ви лише тростинка в його руках.