— Мій хлопчику, я така рада тебе бачити!
Торн, прямий, як верея, здавалося, не знав, куди подіти свої довгі руки. Яструбиний погляд знайшов очі Офелії за окулярами. Вигляд у неї зараз, напевно, був мало привабливий: синці на обличчі, волосся розпатлане, убрана в сукню покоївки, руки оголені, а рукавичка тільки на одній руці (другу, діряву, забрала тітонька Розеліна заштопати). Але всім цим вона аж ніяк не переймалася. Пригнічувало інше — дівчина не могла відразу ж висловити вголос своє ставлення до Торна. Вона сердилася на Торна, але, зважаючи на обставини, не могла зараз давати волю своїм емоціям.
Офелія уникнула однієї незручної ситуації, як відразу вскочила в другу. Арчибальд глибоко вклонився їй, приклавши циліндр до грудей, і виразно промовив:
— Моє шануваннячко, наречена Торна! Як ви в біса опинилися в моїх апартаментах?
З ангельським обличчям, блідим і ніжним, він привітався з нею, підморгуючи так, немов усе знає. Як і можна було очікувати, невеличка імпровізація Офелії в Літньому саду не могла ввести його в оману. Хотілося сподіватися, що він не стане викривати її саме в цей вечір.
— Чи можу я нарешті дізнатися ваше ім’я? — наполегливо спитав він, широко всміхаючись.
— Офелія, — відповіла Беренільда замість неї. — Якщо ви не проти, ми познайомимо вас ближче іншого разу. Треба обговорити більш нагальні питання.
Арчибальд ледве слухав її. Його світлі очі уважно розглядали Офелію.
— З вами погано повелися, маленька Офеліє?
Їй було важко втямити, що йому відповісти. Не могла ж вона звинувачувати його жандармів. Дівчина опустила погляд, коли Арчибальд провів пальцем по пов’язці на щоці так невимушено, що тітка Розеліна аж кашлянула в кулак. Торн, навпаки, насупив чоло.
— Ми зібралися сьогодні ввечері, щоб поговорити, — сказав Арчибальд. — Тож поговорімо!
Він відкинувся на спинку крісла й примостив ноги в дірявому взутті на підніжку. Тітка Розеліна заварила чай. Торн умостив своє довге тіло на дивані, почуваючись незручно в цій кімнаті, серед її кокетливих жіночих меблів. Коли Беренільда сіла біля нього й розслабилася, схиляючись на погон мундира, він на неї навіть не подивився. Його сталевий погляд стежив за кожним рухом Офелії. Збентежена від його пильної уваги, вона не знала, де їй прилаштуватися і куди подіти руки. Дівчина все відступала й відступала в куток кімнати, поки не вдарилася головою об полицю.
Немолодий чоловік у кожушку з густого сірого хутра, який увійшов з Торном та Арчибальдом, так і стояв на килимі в центрі вітальні. На неголеному обличчі вирізнявся великий почервонілий ніс. Він тер об штани свої брудні черевики, намагаючись надати їм бодай трохи пристойного вигляду.
— Яне, — звернувся до нього Арчибальд, — повідай пані Беренільді все, що тобі відомо.
— Брудна справа, — пробурмотів чоловік, — ох, брудна.
В Офелії була погана пам’ять на обличчя, тому знадобилася хвилина, щоб пригадати, де вона його бачила раніше. Це був єгер, який проводжав їх до Небограда в день прибуття на Полюс.
— Ми слухаємо вас, Яне, — тихо сказала Беренільда. — Висловлюйтеся вільно, вас буде винагороджено за щирість.
— Різанина, шановна пані, — пробурмотів чоловік. — Просто диво, що мені пощастило втекти. Справжнє диво, пані.
Він незграбно схопив філіжанку із чаєм, яку подала йому тітка Розеліна, шумно- спорожнив її, поставив на столик і заговорив, розмахуючи руками, мов маріонетка:
— Я повторю вам те, що сказав вашому племінникові та послові. Там були всі члени вашої родини. Було навіть троє дітей, яких я ще й не знав в обличчя. Даруйте, якщо я казатиму все, як було, нічого не приховуючи. Еге ж? — спитав він. — Отже, ви, пані, повинні знати, що на вас вони були дуже сердиті через вашу відсутність. Як і через те, що ви нібито зреклися родини й що маєте намір заснувати свій власний клан, а вони, мовляв, це давно зрозуміли. І що «наречену бастарда», якщо говорити їхніми словами, які мені навіть соромно вимовляти, вони ніколи не визнають. Ані її, ані її майбутніх дітей. Отак вони вирішили. Ну, а потім, як і годиться, почалося полювання. Я ж бо знаю ліс як свої п’ять пальців, тож тварин вибрав для них заздалегідь. Звісно, крім вагітних самиць, яких ми ніколи не чіпаємо. Але там були три великі самці, які могли б забезпечити їх м’ясом на рік. Усе, що вони мали зробити, — це прочесати місцину, знайти їх, оточити й пристрелити. Власне, усе як зазвичай!