Офелія слухала його, і страх охоплював її дедалі сильніше. Цей чоловік мав різкий акцент, але тепер вона вже краще розуміла його.
— Я ніколи такого не бачив, ніколи. Звірі повискакували раптом звідусіль, звідти, звідки їх і не чекали. Морди в піні, ніби геть сказилися. Ну, тоді Дракони випустили свої кігті й стали роздирати їх живцем, одного за одним. А ті все прибували, і не було тому кінця-краю. Когось вони загризли, когось затоптали на смерть. Господи, я вже думав був, що й мені настав кінець... Хоча свою справу я знаю.
Офелія, заплющивши очі, принишкла у своєму куточку. Лише вчора вона думала про те, що більше ніколи не хоче бачити родичів свого майбутнього чоловіка. Але ж чи гадала вона, що її бажання справдиться в та-кий-от спосіб! Вона згадувала прочитані нею спогади Торна про Ґодфруа і Фрею, про те, якими вони були в дитинстві. Про трійнят і про те, як пишався собою отець Володимир, коли брав їх на полювання... Усю ніч Офелії було душно, як перед грозою. І ось буря нарешті почалася.
Єгер потер заросле густою бородою підборіддя. Очі в нього оскляніли.
— Ви подумаєте, що я не сповна розуму, я й сам, коли себе слухаю, гадаю, чи, бува, не з’їхав я з глузду. Янгол, пані, янгол урятував мене від різанини. Він з’явився серед снігів, серед звірів, і вони вмить стали покірними, немов ягнята. Саме завдяки йому я і врятувався. Це було справжнє диво... вибачте на слові, пані.
Чоловік вийняв фляжку з алкоголем і зробив кілька ковтків.
— Чому я? — спитав він, витираючи вуса рукавом. — Чому цей янгол урятував мене, а не інших? Я цього ніколи не зрозумію.
Приголомшена розповіддю єгеря, Офелія все ж таки не втрималась і крадькома глянула на Торна. Але його реакції на почуте вона не зрозуміла. Торн дивився на кишеньковий годинник, так наче стрілки того зупинились і він чекав, коли ж вони почнуть рухатися.
— Отже, ви можете підтвердити, що всі члени моєї родини загинули під час цього полювання? — терпляче запитала Беренільда. — Геть усі?
Єгер не наважувався дивитися нікому в обличчя.
— Ми не знайшли живих. Деякі тіла неможливо було впізнати. Клянуся своїм життям, що ми прочісуватимемо ліс стільки, скільки буде потрібно, щоб знайти всі тіла. Щоб гідно всіх поховати. І хто знає, може, янгол урятував іще когось.
Беренільда саркастично посміхнулася.
— Ви такий наївний! Ну ж бо скажіть, що ж то був за янгол, який упав з неба? Чи, бува, не хлопчик у красивому вбранні, з пшеничного кольору волоссям, із чарівним пухкеньким личком?
Офелія подихала на скло окулярів і витерла їх об спідницю. Шевальє. Це знову був він.
— Ви його знаєте? — злякався чоловік.
Беренільда голосно зареготала. Торн вийшов з оціпеніння й суворо поглянув на тітку, наказуючи їй опанувати себе.
Вона розчервонілася, кучері безладно впали їй на щоки, що було геть не схоже на неї.
— Звірі були як скажені, ось у чім річ! Ваш янгол навіяв їм такі ілюзії, які може витворити тільки хвора фантазія.
Ілюзії, які спочатку їх розлютили, викликали голод, а потім розвіялися за лясканням пальців.
У жестах та словах Беренільди була така впевненість, що єгер зойкнув. Його очі стали великими й круглими, як тарілки.
— А знаєте, чому цей маленький янгол пощадив вас? — вела далі Беренільда. — Щоб ви могли мені дуже детально описати, як було вирізано мою сім’ю.
— Це дуже серйозне звинувачення, люба, — докинув у розмову свої міркування Арчибальд, указуючи на татуювання в себе на чолі. — І до того ж звинувачення перед купою свідків.
Його губи викривилися в посмішці, яка призначалася саме Офелії. Уся Павутина була свідком сцени, де вона зіграла свою роль у цьому спектаклі.
Кліпнувши очима, Беренільда надала своєму обличчю безтурботного вигляду. Дихання її заспокоїлося, а шкіра знову набула світлого, немов порцеляна, кольору.
— Звинувачення? Хіба я щойно назвала чиєсь ім’я?
Арчибальд втупився у свій дірявий циліндр, немов той цікавив його значно більше, ніж усі люди, які були тут присутні.
— Слухаючи вас, я подумав, що ви знаєте цього «янгола».
Беренільда звела погляд на Торна, щоб порадитися з ним. Нерухомо сидячи на дивані, він пильно подивився на неї. Глибиною свого мовчання він ніби наказував їй: «Грайте свою гру».
Цей мовчазний обмін тривав лише хвилину, але дав Офелії можливість зрозуміти, наскільки вона помилялася щодо Торна. Вона довго сприймала його як маріонетку Беренільди, проте саме він весь час був ляль-ководом.