— Я глибоко вражена смертю своєї родини, — прошепотіла Беренільда зі слабкою усмішкою. — Біль забиває мені дух. Що насправді сталося сьогодні, ніхто не знає, і ніхто ніколи про це не дізнається.
Оксамитовий погляд, мармурове обличчя, ніби вона знову виступала иа сцені театру. Бідолашний Ян, геть розгублений, не міг уже нічого зрозуміти.
Офелія не знала, як скласти доладу все почуте. Нацькувавши жандармів на Міма, ув’язнивши дух тітки Ро-зеліни, змусивши бідну служницю кинутися з вікна, шевальє хотів утримати Беренільду тут і завадити їй бути на цьому полюванні? Це була лише здогадка. Ще одне припущення. Цей малий був загрозою. Його тінь висіла над кожною катастрофою, але його ніколи ні в чому не звинувачували.
— То ми вважатимемо цю справу закритою? — жартівливо спитав Арчибальд. — Такий собі прикрий нещасний випадок на полюванні.
Хоч хтось сьогодні насолоджувався ситуацією. Офелія сприйняла б це як огидний цинізм, коли б інтуїтивно не відчувала, що він усіма своїми репліками допомагає Беренільді тримати себе в руках і зберігати спокій.
— Поки що так.
Усі подивилися на Торна. Це були перші слова, які він мовив від самого початку їхньої маленької наради.
— Мудро, — іронічно резюмував Арчибальд. — Якщо слідство виявить бодай щось, що наводитиме на думку про злочин, не маю сумніву — ви відновите справу, пане інтенданте. Мені здається, це у вашій компетенції.
— Позаяк вам слід буде доповісти про це Фаруку, пане посол, — сказав Торн, кидаючи на нього гострий як бритва погляд, — становище моєї тітки при дворі стане нестабільним. Чи можу я розраховувати на те, що ви захищатимете її інтереси?
Офелія помітила, що ця фраза несла скоріше загрозу, ніж прохання. Арчибальд усміхнувся ширше. Він повільно стягнув одну ногу з підніжки, потім другу й напнув на голову свій дірявий циліидр.
— Невже пан інтендант сумнівається в моїй старанності щодо благополуччя його тітки?
— Раніше ви нею вже грішили, — прошипів Торн крізь зуби.
Так само, як донедавна чинив її Мім, Офелія надала своєму обличчю байдужого, відстороненого виразу. Утім насправді вона чула все, про що говорили, і все завважувала в поведінці присутніх.
Отже, Арчибальд колись уже зраджував Беренільду, тому Торн ненавидів його дужче за інших? .
— Ви говорите нам про минулу епоху, — прошепотів Арчибальд, продовжуючи всміхатись. — Яка хороша пам’ять! Однак я розумію ваше занепокоєння. Адже своєю кар’єрою ви зобов’язані тітоньці. Падати разом з нею буде височенько.
— Пане посол! — скрикнула Беренільда. — Ваша роль — не підливати масла у вогонь.
Офелія пильно спостерігала за Торном, що нерухомо сидів на дивані. Здавалося б, натяк Арчибальда не змусив його нервуватися, але вона помітила, що довгі тонкі пальці, що охопили коліна, судомно стиснулися.
— Моя роль, мадам, полягає в тому, щоб говорити правду, тільки правду й нічого, крім правди, — відповів Арчибальд солодкавим голосом. — Сьогодні ваш племінник втратив лише половину сім’ї. Друга половина жива, але перебуває десь у провінції. І ця половина, інтенданте, — закінчив він, спокійно дивлячись на Торна, — багато втратила з вини вашої матері.
Торн примружив очі, що тепер нагадували дві сірі щілини, але Беренільда взяла його за руку, щоб заспокоїти.
— Будь ласка, панове, не ворушіть усіх цих старих історій! Ми повинні думати про майбутнє. Арчибальде, чи можу я розраховувати иа твою підтримку?
Він підняв циліндр і шанобливо глянув на Беренільду своїми великими ясними очима.
— Я маю запропонувати вам щось більше, ніж підтримку, люба. Я пропоную вам союз. Зробіть мене хрещеним батьком своєї дитини, і відтоді ви зможете вважати всю мою сім’ю своєю.
Офелія схопила хусточку, щоб відкашлятися. Хреще-ніш батько прямих нащадків Фарука? Ось той, хто своє візьме. Збита з пантелику, Беренільда інстинктивно поклала руки на живіт. Тим часом Торн сполотнів від люті і, здавалося, гасив бажання запхати Арчибальду в горлянку його клятий циліндр.
— Я не можу відмовитися від вашої допомоги, — покірно відповіла Беренільда. — Нехай буде так.
— Це офіційна заява? — наполягав Арчибальд, знову потираючи татуювання на чолі.
— Арчибальде, я оголошую вас хрещеним батьком моєї майбутньої дитини, — витримано проголосила вона. — Ваш захист, сподіваюся, поширюватиметься на мого племінника?
Усмішка Арчибальда стала більш стриманою.
— Ви забагато хочете від мене, пані. Я глибоко байдужий до людей моєї статі, і в мене немає найменшого бажання зараховувати до своєї родини таку похмуру особу.