Заспокоєна тим, що він на неї не дивиться, Офелія вирішила сама детальніше роздивитися свого нареченого. Усупереч першому враженню, Торн не був ведмедем, хоча дуже скидався на нього. Його плечі вкривала широка біла шкура з кігтями та іклами. Власне, він виявися не таким уже й кремезним. Його руки, схрещені на грудях, здавалися тонкими, як лезо шпаги. Попри струнку поставу чоловік вирізнявся гігантським зростом: череп упирався в стелю фіакра, і доводилося згинати шию. Ця жердина була ще вища за кузена Бертра-на, а це значило не абищо.
«Заради предків, — думала вражена Офелія, — він буде моїм чоловіком? Ось цей здоровань?»
Торн тримав на колінах симпатичну килимову валізу, що надавала йому доволі цивілізованого вигляду, але жодним чином не пасувала до одягу зі шкури хижого звіра. Офелія крадькома спостерігала за ним, але не наважувалася дивитися пильно, щоб він не відчув її зацікавлення і рантом не обернувся до неї. Проте двох коротких поглядів було досить, щоб скласти уявлення про його зовнішність, і від побаченого по тілу пробігли мурашки. Холодний погляд, гострий ніс, світле волосся, шрам через усю скроїмо. І весь його профіль був пронизаний зневагою. Зневагою до неї та всієї її родини.
Офелія була збита з паптелику, та все ж зрозуміла: цей чоловік також одружується проти волі.
— Я маю подарунок для мадам Артеміди.
Офелія здригнулася. Її мати вмить замовкла. Навіть Настоятелька, яка вже задрімала, розплющила одне око. Торн сказав цю фразу неохоче, ніби розмова його обтяжувала. Вій вимовляв кожен приголосний твердо, з характерним північним акцептом.
— Подарунок для Артеміди? — розгубилася мати, аж затинаючись. — Звичайно, мсьєі — швидко опанувала себе вона. — Для мене буде великою честю представити вас нашому Духу родини. Ви, мабуть, чули про славетну обсерваторію, еге ж? Якщо буде ваша ласка, пропоную поїхати туди завтра.
— Негайно.
Відповідь Ториа пролунала різко, як удар нагайки. Мати зблідла.
— Мсьє Торн, я хочу сказати, що було б неправильно турбувати Артеміду сьогодні. Вона не приймає відвідувачів після заходу сонця, розумієте? І до того ж, — додала мати, самовдоволеио посміхаючись, — сьогодні в нас запланована скромна вечеря на вашу честь...
Погляд Офелії метався між матір’ю і нареченим. їй було відомо, що таке насправді ця «скромна вечеря»! Заради розкішного бенкету мати спустошила комору дядька Юбера, наказала зарізати трьох поросят, замовила бенгальські вогні в господарчій крамниці, приготувала кілька кілограмів цукрованого мигдалю і запланувала костюмоваиий бал до світанку.
Розеліна, тітка й хрещена Офелії, цієї миті саме закінчувала всі приготування.
— Це нагальна справа, — твердо мовив Торн. — І в будь-якому разі я не голодний.
— Я розумію, сишсу, — раптом погодилася Настоя-телька, ніяково всміхнувшись. — Якщо треба, то треба.
Офелія розгублено кліпала очима. Якраз вона нічого не розуміла! Як пояснити таку поведінку Торна? Він поводився так грубо, що порівняно з ним вона була втіленням хороших манер. Тим часом Торн постукав кулаком у скляне віконце, що відділяло кучера від пасажирів. Фіакр різко зупинився.
— Так, мсьє? — озвався кучер, притулившись носом до скла.
— До мадам Артеміди! — наказав Торн зі своїм жорстким акцентом.
Через заднє скло кучер запитливо подивився на матір Офелії. Від шоку вона сполотніла, її губи ледь помітно тремтіли.
— Вези нас в Обсерваторію, — нарешті сказала вона й напружено стиснула щелепи.
Схопившись за бильце сидіння, Офелія відчула, як екіпаж круто розвернувся і поїхав нагору схилом, звідки щойно з’їхав. Інші фіакри, що везли решту родини, зустріли такий маневр невдоволеним лементом.
— Яка муха вас укусила?! — заверещала тітка Ма-тильда крізь двері.
Мати Офелії опустила скло.
— Ми їдемо в Обсерваторію, — відрубала вона.
— Як?! — обурився дядько Юбер. — О такій порі? А бенкет? А бал? У нас у всіх у животі вже бурчить!
— їжте без нас, бенкетуйте й розходьтеся додому спати! — розпорядилася мати.
Вона зачинила своє віконце, щоб скінчити суперечку, і подала сигнал, що кучер може їхати далі. Він саме знову нерішуче озирнувся на віконце.
Офелія закусила шалик, стримуючи усмішку. Цей чоловік з Півночі смертельно образив її матір. На таке Офелія навіть і сподіватися не могла.