Поки екіпаж під ошелешеними поглядами всієї родини прямував своєю дорогою, Торн притулився до вікна й зосереджено дивився на дощ. Він, схоже на те, не бажав продовжувати розмову з матір’ю і ще менше хотів спілкуватися з нареченою. Його погляд, гострий наче лезо, ні на мить не зупинявся на юній леді, до якої він мав би залицятися.
Офелія із задоволеним виглядом відкинула пасмо волосся, що прилипло до носа. Торн не вважає за потрібне докладати зусиль, щоб сподобатися їй, тож, мабуть, від неї він цього також не очікує. Якщо так триват-ме далі, то заручини розірвуть ще до півночі. Стуливши рота, мати більше не намагалася заповнити тишу. Налиті гнівом, її очі блищали в напівтемряві екіпажу. На-стоятелька загасила ліхтар і, зітхнувши, задрімала, загорнувшись у свою велику чорну мантилью. Подорож обіцяла бути довгою.
Екіпаж рушив погано вимощеною дорогою, що зміїлася серпантином схилом гори. Офелія, заколисана поштовхами, споглядала пейзажі. Спочатку здавалося, що вона невдало обрала місце всередині, тому бачила лише поодинокі скелі, укриті першим снігом. Далі, за поворотом, її погляд провалився в порожнечу.
Дощ скінчився, західний вітер розігнав хмару. Просвіток був усіяний зоряним пилом, але нижче, в улоговині Долини, небо досі жевріло в сутінках. Дубові та модринові ліси поступилися хвойним, у повітрі розливався смолистий запах сосон.
У напівтемряві Офелія могла уважніше роздивитися скоцюрблену постать Торна. Його опущені повіки здавалися блакитними. Офелія помітила ще один шрам, що розсікав брову й кидав білий відблиск на щоку. Тож цей чоловік, зрештою, мисливець? Без сумніву, він трохи худий, але в нього такий самий жорсткий погляд, як у моделей Авґустуса. Могло б здаватися, ніби він спить, утомлений поштовхами фіакра, якби не гнівна складка на чолі та нервове постукування пальцями по валізі. Офелія відвернулася, коли раптом Торн розплющив повіки, і з-під них блиснув сталевий погляд.
Фіакр зупинився.
— Обсерваторія! — повідомив кучер.
ОБСЕРВАТОРІЯ
Офелії доводилося зустрічатися з Духом родини лише двічі в житті. Першу зустріч — своє хрещення — вона не пам’ятала, бо тоді була крихітним зарюмсаним немовлям на руках Настоятельки.
Натомість друга зустріч лишила в її пам’яті яскравий слід. Коли дівчині було п’ятнадцять, вона виграла конкурс читців, організований Науковим товариством. Предметом дослідження був ґудзик від сорочки: Офелія змогла повернутися в його минуле на три століття назад та описати походеньки його власника в найдрібніших деталях. Тоді Артеміда власноруч вручила їй головний приз — її перші рукавички для читання. Саме ці рукавички, уже зовсім зношені, були на руках Офелії зараз, коли вона виходила з фіакра.
Крижаний вітер шарпав поли її пальта. Коли ж Офелія побачила величезний білий купол, на верхівці якого бовванів довгий телескоп, їй перехопило дух від захвату.
Обсерваторія Артеміди була не лише дослідницьким центром у галузі астрономії, метеорології та механіки гірських порід, а ще й архітектурним дивом. Палац в обрамленні гірських схилів складався з десятка будівель, призначених для розміщення великих інструментів: від меридіанного кола до екваторіального телескопа, від астрографа до магнітного павільйону. Височезний фронтон головної будівлі, прикрашений чорно-золотим сонячним годинником, майорів над Долиною, де мерехтіли нічні вогні містечка. Це видовище вражало навіть більше, ніж у спогадах Офелії.
Вона запропонувала руку Настоятельці, що намагалася зійти на землю. Це мав би зробити чоловік, але Торн зайнявся іншим: розсівшись у фіакрі, він порпався у своїй валізі. Ховаючи очі під насупленими бровами, він діяв, як йому було зручно. Натомість на жінок почесний гість не звертав жодної уваги.
На терасі Обсерваторії якийсь літній учений бігав між рядами колон, намагаючись впіймати свого циліндра.
— Даруйте, шановний отче досліднику! — гукнула до нього мати Офелії, притримуючи свого розкішного капелюха з пір’ям. — Ви тут працюєте?
— Саме так.
Чоловік припинив бігати за циліндром і повернув до неї свого широкого напудреного лоба.
— Чудовий вітер, чи не так? — Чоловік не тямився від радості. — Просто прекрасний! Він очистить небо за пів години.
Раптом учений насупився. Його підозріле око, збільшене лорнетом, обвело поглядом трьох жінок та фіакр перед головним входом, у якому величезна Торнова тінь розпаковувала валізу.