— Ми даємо тобі останній шанс. Вшануй нашу сім’ю, дитино. Якщо провалиш це завдання, якщо не впораєшся із заміжжям, присягаюся, що ти ніколи більше не зможеш ступити на Аніму.
КУХНЯ
Офелія мчала як вітер. Вона перетинала річки, лишала позаду ліси, пролітала над містами, долала гори, однак лінія обрію лишалася недосяжною. Іноді опинялася на поверхні величезного моря, і краєвид надовго перетворювався на суцільні простори води. Однак урешті-решт Офелія завжди діставалася берегів. Усе відбувалося не на Анімі й навіть не на ковчегу. Цей світ був суцільний, недоторканий, без розколин — круглий, ніби м’яч. Старий світ іще до Розколу.
Раптом Офелія помітила вертикальний шпиль, що перекреслив горизонт, ніби блискавка. Здається, раніше вона не бачила цього шпиля. Вона прудкіше за вітер помчала до нього із цікавості. З її наближенням шпиль ставав дедалі менше схожим на шпиль. Якщо придивитися, це була радше вежа. Або статуя.
Ні, чоловік.
Офелія хотіла сповільнити свій біг, змінити напрямок, повернутися, але непереборна сила потягнула її до цього чоловіка. Старий світ зник, обрій теж. Нічого й нікого не лишилося, крім Офелії, що всупереч власній волі поспішала до цього худого велетня, який уперто показував їй спину.
Офелія широко розплющила очі, не зводячи голови з подушки. Волосся розметалося навколо, мов буйне зілля. Вона прочистила носа, і пролунав звук, немовби із забитої труби. Дихаючи ротом, Офелія втупилася в сітку Гекторового ліжка: молодший братик спав над нею. Цікаво, чи він уже встав і спустився дерев’яною драбинкою? Дівчина гадки не мала, котра зараз година.
Спираючись на лікоть, вона короткозорим поглядом обдивилася кімнату, в якій просто на килимі було влаштовано імпровізовані постелі — там валялися ковдри й подушки. Усі молодші сестрички вже повставали. У вікно із шумом рвався холодний вітер, напинаючи завіси. Уже зійшло сонце. Діти, мабуть, вирушили до школи.
Офелія помітила, що в ногах, між її розкинутими ступнями, згорнулася стара кішка. Пірнувши під клаптикову ковдру, дівчина знову прочистила носа. Горло, вуха й очі немовби позабивало ватою. Нічого незвичного: їй достатньо було найменшого протягу, щоб підхопити застуду. Офелія навпомацки пошукала на столику окуляри. Розбиті скельця вже почали зростатися, але цілковите зцілення потребувало ще багатьох годин. Вона почепила їх на ніс. Річ відновлюється швидше, якщо почувається потрібного, — проста психологія.
Офелія витягнула руки поверх ковдри, не поспішаючи підводитися з ліжка. Повернувшись сюди, вона ледве змогла заснути й знала, що не тільки їй не спиться. Від тієї миті, як вона сховалася тут, щось просолівши замість сказати «добраніч», Торн невпинно вздовж і впоперек міряв кроками свою кімнату, розташовану поверхом вище. Він походжав від стіни до стіни, аж підлога рипіла. Офелія стомилася раніше за нього і врешті поринула в сон.
Зарившись у подушку, вона спробувала дати собі раду із заплутаними емоціями, від яких стискало груди. У вухах відлунювали крижані слова Настоятельки: «Якщо провалиш це завдання, якщо не впораєшся із заміжжям, присягаюся, що ти ніколи більше не зможеш ступити на Аніму».
Ця погроза лякала більше за смерть. Увесь світ Офелії обертався навколо цього ковчега. Опинившись у вигнанні, вона б уже ніколи не змогла звернутися до рідних по допомогу. Доведеться вийти за цього ведмедя — вибору нема.
Шлюб за домовленістю завжди мав невідворотний характер, особливо якщо слугував для зміцнення дипломатичних зв’язків між двома ковчегами. Іноді йшлося про те, щоб додати свіжої крові, уникнувши виродження від надмірної кількості шлюбів між близькими родичами. Іноді — про стратегічний союз, щоб сприяти справам та комерції. Іноді — хоча й геть нечасто — про шлюб з любові, народженої в ідилічній подорожі.
Хоч як Офелія обмірковувала цю справу, але не могла вловити найважливішого: здавалося, цьому чоловікові абсолютно все тут огидне, то який же зиск він сподівався отримати з такого одруження?
Вона знову зарилася носом у картату хусточку й щосили висякалася. Дещо все-таки вселяло надію. Торн справляв враження біснуватого дикуна, якого ледь торкнулася цивілізація. Він був на дві голови вищий за неї, а його довгі невгамовні руки здавалися звичними до зброї. Але принаймні він її не любив. І не полюбить до кінця літа, коли завершиться покладений традицією період між заручинами та весіллям.
Офелія прочистила носа ще раз і відкинула ковдру. Розляглося обурене нявкання: вона забула про кішку. Дівчина поглянула на себе в настінне дзеркало, не без задоволення споглядаючи розпухле обличчя, криво вдягнені окуляри, червоний ніс і сплутане волосся. Торн нізащо не захоче, щоб вона опинилася в його ліжку. Вона вже відчула, що не подобається йому: не такої жінки він шукав. їхні родини можуть змусити їх одружитися, але вони вдвох подбають про те, щоб цей шлюб існував лише про людське око.