Офелія накинула на нічну сорочку старий халат. Якби її воля, вона б до обіду пролежала в ліжку, але мати запланувала шалений графік на наступні дні перед великого подією — від’їздом. Сніданок на траві у родинному парку. Чаювання з бабусями Сидонією та Антуа-неттою. Прогулянка вздовж річки. Аперитив з дядьком Бенжаменом та його новою дружиною. Театр, потім вечірка з танцями. Офелію нудило від самої лише думки про все це. Замість гарячкового поспіху вона б хотіла як слід попрощатися з рідним ковчегом.
Коли вона спускалася, під її кроками зарипіли сходи. Раптом здалося, що в будинку надто тихо.
Офелія швидко збагнула, що всі зібралися на кухні. Притишена розмова долинала крізь засклені дверцята, але вщухла, варто було їх штовхнути.
Усі погляди зійшлися на Офелії. Мати, стоячи біля газової плити, позирнула на неї, оцінюючи. Батько безпорадно сидів за столом і дивився так, що серце краялося. Тітка Розеліна, мало не встромивши свого довгого носа в чашку із чаєм, глянула на неї обурено, а двоюрідний дідусь — замислено з-понад газети, яку гортав, влаштувавшись спиною до вікна.
З усіх присутніх лише Торн не виявив бодай найменшого зацікавлення. Він сидів на табуреті й зосереджено набивав собі люльку. Недбало розпущене буйне біляво-сріблясте волосся, погано виголене підборіддя, худа постать, занадто проста туніка, кинджал за халявою чобота... Її наречений скидався радше на волоцюгу, аніж на придворного. Здавалося, що на цій теплій кухні, серед мідного начиння і солодких пахощів, він не на своєму місці.
— Доброго ранку, — прохрипіла Офелія і, супроводжувана ніяковою мовчанкою, підійшла до столу.
Не найвеселіший райок у її житті. Офелія машинально поправила розбиті окуляри й налила собі велику чашку гарячого шоколаду. Дзюрчання цівки молока в порцеляні, рипіння ніжок стільця, який вона тягне кахлями підлоги, шкрябання ножем по поверхні тоста, коли вона мастить його маслом, свист повітря в закладених ніздрях... їй здавалося, що всі спричинені нею звуки, навіть найтихіші, розростаються, набуваючи неймовірних масштабів.
Коли заговорила мати, Офелія аж підстрибнула:
— Мсьє Торн, відколи ви з нами, ви нічого не торкнулися. Дозволите запропонувати вам горнятко кави й тост із маслом?
Тон матері змінився. Тепер вона говорила не надто тепло, але й не ущипливо, а просто й люб’язно — саме так, як треба. Напевно, цієї ночі вона як слід обміркувала слова Настоятельки й привела до ладу свої нерви. Офелія запитально подивилася на неї, але та відвела погляд, удаючи, що стежить за плитою.
Щось було не так. Тут замислили якусь змову, і це витало в повітрі.
Офелія глянула на двоюрідного діда, але він щось бурмотів у вуса. Тоді вона розвернулася до батька, який сидів прямо навпроти неї, і втупилася в його лисувату голову й безпорадне обличчя.
Як вона й очікувала, він не витримав.
— Доню, тут... виникла непередбачувана обставина.
Він показав «непередбачену обставину» жестом, склавши пучкою великий і вказівний пальці.
В Офелії стрибнуло серце й забриніло у вухах. На мить вона, божевільна, подумала, ніби заручини розірвано. Батько позирнув за плече, на Торна, мовби очікуючи заперечення. Чоловік так само незворушно сидів на табуреті, обернувши до них свій карбований профіль, уперто насупивши чоло, покусуючи люльку й нетерпляче посмикуючи довгими ногами. Вій уже не був схожий на ведмедя, який скинув хутро. Натомість Офелії здалося, що перед нею розтривожений сокіл, який рветься в небо й от-от злетить.
Батько лагідно поплескав її по руці, і вона озирнулася на нього.
— Твоя мати склала для нас шалену програму на цей тиждень...
Його урвав несамовитий кашель дружини, яка схилилася над плитою.
— Мсьє Торн сьогодні пояснив нам, які обов’язки чекають на нього вдома, — продовжив, зітхнувши, батько. — Вони надзвичайно важливі, розумієш? Інакше кажучи, він не може гаяти час на прийоми, розваги і...
Не в змозі слухати далі, Торн клацнув кришкою кишенькового годинника й утрутився:
— Вирушаємо сьогодні рівно о четвертій гвинто-крилом.
Офелія сполотніла. Сьогодні. Рівно о четвертій. Її братик і сестрички, племіннички й племінники ще не повернуться зі школи. Вона не зможе з ними попрощатися. І вже не побачить, як вони дорослішають.