Розеліна підхопилася і схвильовано подрібушила до Офелії, опустилася в сусіднє крісло й вгризлася своїми конячими зубами в принесене для них печиво. Дівчина відвела погляд: знову накотила нудота. Вони сиділи в цій залі віч-на-віч. Крім них двох, Торна й екіпажу, на борту взагалі нікого більше не було.
— Ти помітила вираз обличчя мсьє Торна, коли почала вивергати свій обід на весь гвинтокрил?
— Тітонько, мені трохи не до його обличчя було в той момент.
Дівчина глянула на Розеліну поверх своїх прямокутних окулярів. Вона була висохла і жовта — цілковита протилежність пухкої, рум’яної матері. Офелія майже не знала цієї своєї тітки, яка на кілька наступних місяців мала стати її компаньйонкою. Якось дивно було опинитися з нею на самоті. Зазвичай вони мало бачилися, а говорили ще менше. Удова жила своїми старими папірцями, а Офелія — своїм музеєм. Це не залишало їм шансів зблизитися.
— Він ледь не вмер із сорому, — різко промовила тітка Розеліна. — Юна моя добродійко, я нічого подібного ніколи більше не хочу бачити. У твоїх руках честь родини.
Унизу, у тіні гвинтокрила, розпливалися водною плямою Великі озера, що мерехтіли, наче ртуть. У Залі з картами поступово тьмяніло пообіднє світло. Медовий оксамит став не так золотавим, як бежевим.
Витягнувши з рукава носову хусточку в горошок, дівчина чхнула, потім іще й ще раз. Під окулярами на очі навернулися сльози. Нудота минула, а застуда — ні. Навколо рипіли кріплення аеростата й гули його гвинти. Коли змирилася з усім цим шумом і тихим погойдуванням під ногами, їй стало краще. Просто потрібно налаштуватися.
— Бідолашний чоловік. Якщо він боїться зганьбитися на людях, то обрав собі невдалу партію, — сказала вона, іронізуючи із себе.
Жовтава шкіра тітки Розеліни пополотніла. Вона розпачливо озирнула маленьку залу, здригнувшись від думки про те, що в одному з крісел цілком могла опинитися ведмежа шуба.
— Заклинаю тебе предками, не кажи такого, — прошепотіла вона.
— Ви його боїтеся? — здивувалася Офелія.
Вона й сама побоювалася Торна, однак лише до їхньої зустрічі. Коли незнайомцеві можна подивитися в обличчя, уже нема чого лякатися.
— У мене від нього мороз поза шкірою, — зітхнула тітка, поправляючи свій крихітний шиньйон. — Ти його шрами бачила? Я підозрюю, що він схильний до насильства, коли щось у голову вдарить. Раджу тобі загладити ранкову сцену. Постарайся справити на нього хороше враження. Мені з ним бути ще вісім місяців, а тобі — решту життя.
В Офелії аж подих перехопило, коли вона глянула за широке панорамне вікно. Осінні ліси, розцвічені всіма кольорами, позолочені сонцем, розкошлані вітрами, щойно поступилися місцем крутій скелі, яка різко уривалася, зникаючи в морі туману. Гвинтокрил віддалявся, і тепер стало видно всю Аніму, яка висіла в повітрі, стиснута кільцем хмар. Дистанція збільшувалася, і Ані-ма дедалі більше нагадувала шмат ґрунту, який хтось вивернув лопатою в саду. Отже, такий вигляд мав ковчег здалеку? Грудочка землі, загублена в небі? Хто б міг подумати, що на цьому чудернацькому споді світу є озера, луки, міста, ліси, поля, гори й долини?
Приклавши руку до скла, Офелія закарбувала у своїй пам’яті це видовище, проводжаючи поглядом ковчег, аж поки він не зник за хмарами. Вона не знала, коли повернеться.
— Ти повинна була взяти запасні. Нас матимуть за бідняків!
Дівчина озирнулася на тітку, яка осудливо дивилася на неї, і аж тоді зрозуміла, що йдеться про її окуляри.
— Вони майже відновилися, — заспокоїла її Офелія. — Завтра вже й сліду не лишиться.
Знявши окуляри, вона подихала на скельця. За винятком тріщинки, помітної під одним кутом зору, її насправді нічого не тривожило, і речі вже не троїлися.
Зовні не лишилося нічого, крім безкрайого неба, де замерехтіли перші зірки. Коли зала освітилася, вікна стали мов дзеркала, і крізь них уже нічого не прозирало. Офелія відчувала, що їй потрібно кудись спрямувати погляд, тому підійшла до стіни з картами — справжніми витворами мистецтва, зробленими славетними географами. Двадцять один великий ковчег і сто вісімдесят шість менших були відтворені з небаченою увагою до деталей.
Офелія входила в минуле так само легко, як інші — у кімнату, але погано зналася на картографії. Аніму вона знайшла не одразу, а Полюс шукала ще довше. Вона була вражена різницею пропорцій: Полюс виявився майже втричі більшим за її рідний ковчег. Через своє внутрішнє море, джерела й озера він скидався на велику чашу, наповнену водою.