Однак найбільше вона захопилася центральною планісферою, що давала загальний огляд Ядра світу, і ковчегами, які оберталися навколо по сталій орбіті. Ядро світу було найбільшим уламком колишньої Землі: тут нічого не лишилося, крім скупчення вулканів, у які постійно вражали блискавки. Ясна річ, тут ніхто не жив. Навколо Ядра горнулося Море хмар — маса пари, крізь яку ніколи не сягали сонячні промені, але тут його не показали, щоб не затьмарювати огляд. Натомість модель демонструвала повітряні течії, що давали гвинтокрилам змогу легко переміщуватися від ковчега до ковчега.
Офелія заплющила очі й спробувала уявити собі на цій карті рельєф — такий, як можна було б побачити з Місяця. Кам’яні уламки, що висять над неосяжним виром вічної бурі... Якщо замислитися, цей новий світ — справжнє диво.
У Залі карг пролунав дзвіночок.
— Вечеря, — пояснила тітка Розеліна, зітхнувши. — Як ти гадаєш, зможеш протриматися за столом, не осоромивши нас?
— Тобто не блюючи? Це залежить від меню. _
Коли Офелія та її хрещена розчинили двері кают-компанії, то спершу подумали, що помилилися. Буфети стояли порожні, а оббиті дерев’яними панелями стіни оповивала напівтемрява.
Вони вже хотіли вийти, але їх перепинив люб’язний голос:
— Прошу сюди, будь ласка!
Їм назустріч ступив чоловік у білій уніформі із червоними еполетами та подвійними рядами ґудзиків на манжетах.
— Капітан Бартоломе до ваших послуг! — піднесено промовив він.
Широко всміхнувшись — і показавши кілька золотих зубів, — капітан струсив з нашивок невидимі пилинки.
— Насправді я лише помічник капітана, але не станемо прискіпуватися до дрібниць. Сподіваюся, ви пробачите, що ми вже взялися до холодних закусок. Долучайтеся до нас, нам дуже бракує жіночого товариства!
Помічник капітана вказав рукою в глибину зали. Між красивими панорамними вікнами й довгою ширмою з просвітами на оглядовій палубі за столом зібралася невеличка компанія, освітлена останніми променями надвечірнього сонця. Офелія одразу помітила високий і худий силует, якого воліла б не бачити. Торн сидів спиною до неї, і вона бачила лише його довжелезну спину в дорожній туніці, світле кошлате волосся, та ще лікті. Він ритмічно орудував столовим приладдям і ні на мить не припинив їсти, коли увійшли жінки.
— Та що ж це ви робите? — обурився Бартоломе.
Не встигла Офелія сісти поруч із тіткою, як він одразу схопив її за талію, провів два кроки, ніби в танці, і владно посадив там, де їй аж ніяк не хотілося б опинитися.
— Треба, щоб за столом жінки сиділи із чоловіками.
Втупившись у тарілку, Офелія відчувала, що її накрила тінь Торна, який височів над нею, дуже прямо тримаючись на стільці. Вона взяла собі редису. їсти не хотілося. Чоловічок навпроти люб’язно кивнув їй, і його обрамлене чорними бакенбардами обличчя розплив-лося в усмішці. Протягом кількох секунд за столом панувала тиша, яку ніщо не порушувало, крім дзенькання столових приборів. Люди жували сирі овочі, пили вино й передавали одне одному масло. Офелія перекинула на скатертину сільницю, узяту з рук тітки.
Помічник капітана, якого явно гнітила тиша, розвернувся до Офелії, наче флюгер.
— Як ви почуваєтеся, мила дитино? Ця бридка нудота вже минула?
Офелія витерла рот краєчком серветки. Чому цей чоловік говорить до неї так, наче їй десять років?
— Так, дякую.
— Перепрошую, мадемуазель, — пирхнув той. — У вас такий тихий голос.
— Усе гаразд, дякую, — вимовила Офелія, напруживши голосові зв’язки.
— Ми маємо на борту лікаря. За найменших ознак дискомфорту обов’язково звертайтеся до нього. Він знавець своєї справи.
Чоловік із чорними бакенбардами скромно опустив погляд. Мабуть, він і був лікарем.
Знову запала тиша, посеред якої Бартоломе нервово барабанив пальцями по своїх столових приборах. Офелія прочистила носа — насправді їй хотілося прикрити обличчя хусточкою, щоб не виказувати свого роздратування.
Блискучі очі Бартоломе невпинно перебігали з неї на Торна, потім з Торна на неї. Мабуть, він страшенно нудився, якщо готовий був навіть у них шукати розваги.
— Це ж требаї Ви не дуже балакучі, — захихотів помічник капітана. — А мені спершу здалося, ніби ви подорожуєте разом. Це не так? Дві пані з Аніми й чоловік з Полюса... Нечасто зустрінеш таку компанію!
Офелія наважилася кинути погляд на довгі худі руки Торна, який мовчки різав редис. Отже, екіпаж гадки не мав, що насправді звело їх разом? Вона вирішила поводитися так само й лише люб’язно всміхнулася, не вдаючись до роз’яснень.