Її тітка міркувала інакше.
— Ці молоді люди їдуть одружуватися, мсьє! — обурено вигукнула вона. — Хіба ви не знаєте?
Справа від Офелії Торн міцніше вчепився в столові прибори. Вона побачила, як набрякла вена в нього на зап’ясті. На капітанському місці зблиснули золоті зуби Бартоломе.
— Мені дуже прикро, мадам, але я справді не знав. Мсьє Торн, чого ж це ви так? Ви мали б мені сказати, що ця мила дівчинка — ваша наречена! На кого я зараз схожий?
«На людину, яка насолоджується незручною ситуацією», — подумки відповіла Офелія.
Однак він тішився недовго. Його усмішка згасла, щойно він помітив реакцію Торна. Тітка Розеліна теж пополотніла. Офелія зі свого місця його не бачила — їй довелося б розвернутися і скрутити собі карк, щоб зазирнути йому в обличчя. Утім вона й так знала, з яким виразом він сидить: очі мов леза, а замість рота жорстка складка. Торн не любив виставлятися на огляд — бодай ця риса була для них спільна.
Бортовий лікар, мабуть, помітив зніяковіння, тож поквапився змінити тему:
— Невеличкі таланти вашої родини — така загадка для мене! — звернувся він до тітки. — Ваша влада над звичайнісінькими речами просто цікавезна. Пробачте за нескромність, але я наважуся запитати: яка сфера ваших інтересів, мадам?
Тітка Розеліна витерла рот серветкою:
— Папір. Я реставрую, відновлюю зім’яте й розірване.
Вона взяла карту вин, безцеремонно роздерла її навпіл, а потім просто клацнула пальцями — і половинки знову зрослися.
— Справляє враження, — прокоментував лікар, накручуючи собі вуса.
Тим часом подали суп.
— Ще б пак, — гордовито наприндилася тітка. — Я врятувала від розпаду чимало безцінних архівних документів. Наша гілка родини береже пам’ять Артеміди — у нас чимало фахівців з генеалогії, реставраторів, хранителів.
— Ви теж цим займаєтеся? — спитав Бартоломе Офелію, зблиснувши своїми золотими зубами.
«Займалася раніше», — хотіла сказати та, але не встигла. Тітка вирішила відповісти замість неї і між двома ложками супу промовила:
— Моя племінниця — неперевершена чтиця.
— Чтиця? — в унісон перепитали спантеличені лікар і помічник капітана.
— Я завідувала музеєм, — коротко пояснила Офелія.
Поглядом вона попросила тітку не розповідати далі.
Їй не хотілося згадувати колишнє життя, особливо коли поряд сидів Торн, стискаючи довгими пальцями супову ложку. Перед очима колихалися хусточки, якими родичі махали їй на прощання зі сторожової вежі. Хотілося спокійно доїсти овочевий суп і піти спати.
На жаль, тітку Розеліну зліпили з того самого тіста, що й матір Офелії — недарма ж вони були сестрами. їй залежало на тому, щоб справити враження на Торна.
— Ні, ні, ні, навіщо така скромність? Це ще далеко не все! Мсьє, моя племінниця вміє встановлювати емоційний зв’язок із предметами, заглиблюватися в їхнє минуле й давати напрочуд точні експертні оцінки.
— Звучить цікавої — оживився Бартоломе. — Мила дитино, чи погодилися б ви продемонструвати нам свої здібності? — Він витягнув ланцюжок з кишені своєї красивої уніформи. Офелії спершу здалося, що це годинник, але вона помилилася. — Ця золота медаль — мій талісман. Чоловік, який дав її мені, розповів, що колись, у стародавньому світі, нею володів імператор. Я б дуже хотів дізнатися більше!
— Я не можу.
Офелія витягнула із супу довгу темну волосину. Хоч би скільки вона збирала всі пасма на потилиці, хоч би як закріплювала всілякими шпильками, усе одно вони розсипалися.
— Не можете? — розчаровано промовив Бартоломе.
— Мсьє, професійна етика мені цього не дозволяє. Я відтворюю минуле не предметів, а їхніх власників. Це означатиме моє втручання у ваше особисте життя.
— Етичний кодекс читачів, — підтвердила тітка Розе-ліна, показуючи свої конячі зуби. — Приватне читання можливе лише з дозволу власника.
Офелія блиснула окулярами на тітку, але та затялася будь-що домогтися, щоб її племінниця відзначилася перед чоловіком, призначеним їй у наречені. Він справді повільно склав столове приладдя на скатертину, і його вкриті випнутими венами руки непорушно застигли. Торн готовий був уважно спостерігати. Або просто наївся.
— У такому разі даю вам дозвіл! — цілком очікувано проголосив Бартоломе. — Я хочу познайомитися з тим імператором!
Він простягнув їй медаль, золоту, як його нашивки й зуби. Офелія спершу роздивилася її крізь окуляри.
Одне попа могла иапеимо сказати вже зараз: ця річ походила не з минулого спіту. Прагнучи швидше покінчити із цим, нона розстібпула рукавички й обхопила медаль пальцями. Під напівзаплющеними повіками одразу замерехтіли спалахи. Офелія занурилася в цей потік, поки що не інтерпретуючи відчуттів, які розгорталися в ній від новіших до більш давніх. Читання завжди йшло проти руху годинникової стрілки.