Дідусь не підвівся, щоб визволити голку із заглибники. Він був приголомшений.
— Що ти торочиш? Ти не хочеш, щоб я втручався?
— Ні. Єдина послуга, про яку я прийшла попросити вас сьогодні, — це доступ до архівів.
— Моїх архівів?
— Сьогодні.
«Якщо я... Якщо я... Якщо я... Якщо я...» — затинався програвач.
Дід скептично скинув бровою і поторгав пальцями свої вуса.
— Ти вже й не сподіваєшся, що я захищатиму тебе перед матір’ю?
— Однаково це нічого не дасть.
— Що змушу поступитися перед твоїм батьком-сла-баком?
— Я збираюся вийти заміж за чоловіка, якого для мене обрали. І нічого більше.
Голка програвача підстрибнула і продовжила свій веселий шлях, а сопрано тріумфально проголосило: «Якщо я люблю тебе, стережися!»
Офелія опустила окуляри на ніс і витримала погляд хрещеного батька, не змигнувши. Її карі очі вп’ялися в його золоті.
— Щасливої дороги! — полегшено видихнув старий. — Зізнаюся, гадав, ти не здатна промовити ці слова. Певно, хлопець припав тобі до душі. Ну ж бо, розповідай усе як є. Але спершу скажи мені, хто він.
Офелія підвелася, щоб прибрати горнятка. Вона хотіла сполоснути їх під краном, та мийниця була вщерть заповнена брудними тарілками. Зазвичай Офелія не любила поратися по господарству, але зараз вона зрадила собі: скинула рукавички, закасала рукави й стала мити посуд.
— Ви його не знаєте, — мовила нарешті Офелія.
Її бурмотіння потонуло в шумі води. Дідусь зупинив фонограф і підійшов до мийниці.
— Я не почув тебе, дівчинко.
Офелія на мить закрила кран. У неї був тихий голос, а ще погана дикція, тому їй часто доводилося повторювати сказане.
— Ви його не знаєте.
— Забула, з ким говориш! — усміхнувся дідусь, схрестивши руки на грудях. — Може, я й сиджу постійно в архівах, але наше генеалогічне древо знаю краще за всіх. Від Долини до Великих озер немає жодного твого далекого родича, якого я не знав би.
— Та, однак, ви його не знаєте, — повторила Офелія.
Вдивляючись у порожнечу, вона машинально терла губкою тарілку. Дотик до цього посуду без захисних рукавичок давав змогу дівчині мимохіть читати його історію, подумки рухаючись від теперішнього до минулого. Вона могла б у найдрібніших деталях описати все, що їв із цих тарілок її хрещений.
Офелія була сумлінним фахівцем і зазвичай ніколи не торкалася чужих предметів без рукавичок, але хрещений навчив її читати предмети саме тут, у цій кімнаті. І тепер вона знала кожну річ у його кухні як свої п’ять пальців.
— Цей чоловік не з нашої родини, — промовила врешті вона. — Він із Полюса.
Запала мертва тиша, яку порушувало тільки дзюрчання води в трубах. Офелія витерла мокрі руки сукнею і поглянула на хрещеного поверх прямокутних окулярів. Старий несподівано якось зіщулився, ніби вмить постарів на двадцять років. Навіть його вуса — і ті понуро повиснули, як спущені знамена.
— А це ще що за фокуси? — спитав вій ледь чутним голосом.
— Я більше нічого не знаю, — м’яко сказала Офелія, — крім того, що, за маминими словами, це хороша партія. Я не знаю ані його імені, ані того, який він з вигляду.
Дідусь підійшов до ліжка, дістав з-під подушки табакерку, заклав по дрібці тютюну в кожну ніздрю і чхнув у хусточку. Це був його спосіб привести думки до ладу.
— Напевно, трапилася якась помилка...
— Я теж хотіла б так думати, дідусю, але, здається, жодної помилки тут немає.
Офелія впустила в раковину тарілку, яка одразу розкололася навпіл. Дівчина простягла обидві половинки старому. Він склав їх разом — і вони вмить зрослися. Дідусь поставив тарілку сушитися.
Він був видатним Анімістом: міг полагодити дотиком геть усе. У його руках навіть найноровливіші предмети ставали слухняними, мов цуценята.
— Достеменно тут закралася якась помилка, — наполягав він. — Я непоганий архіваріус, але про такі протиприродні союзи ніколи не чув. Що менше дотичні Анімісти до чужинців, то тільки ліпше.
— Так, але весілля все одно відбудеться, — пробурмотіла Офелія, знову беручись за миття посуду.
— Та яка муха вас укусила, тебе й твою матір? — збентежено вигукнув дід. — Серед усіх ковчегів саме Полюс має найгіршу репутацію. Від них просто здуріти можна! Це навіть не справжня родина, а зграя, де всі постійно гризуться між собою! Ти знаєш, що про них розповідають?
Офелія розбила ще одну тарілку. Охоплений гнівом, старий не помічав, як його слова впливають на хрещеницю. Та й щось розгледіти за її виразом було нелегко: її кругле мов місяць обличчя нечасто виказувало емоції...