— Ви досі там? — прогуркотів він, не зволівши озирнутися.
Офелія зрозуміла, що він навіть не думає пити принесений нею чай. Щоб не тримати його дарма, вона зробила ковток. Від гарячого їй стало краще.
— Я вам не заважаю? — пробурмотіла вона, сьорбаючи.
— Ви не переживете.
В Офелії серце впало. Похлинувшись, вона виплюнула чай назад у чашку, щоб не проковтнути його одним духом.
Торн і далі вперто показував їй спину. Вона багато віддала б, щоб поглянути йому в очі й дізнатися, чи не глузує він з неї.
— Що я по-вашому не переживу?
— Полюс. Двір. Наші заручини. Біжіть назад і хапайтеся за мамину спідницю, поки маєте таку можливість.
Розгублена Офелія нічого не зрозуміла в цих ледь прихованих насмішках.
— Ви розриваєте заручини?
Торн знизав плечима. Напівобернувши до неї тіло, немовби позичене в опудала, він зневажливо зиркнув у її бік. Офелія не могла зрозуміти, що кривить його тонкі губи — гримаса чи посмішка.
— Розірвати заручини? — проскреготав він. — У вас надто райдужні уявлення про наші звичаї.
— Я вас не розумію, — ледь чутно промовила Офелія.
— Цей шлюб мені так само огидний, як і вам, можете не сумніватися, але я взяв на себе зобов’язання перед вашою родиною заради своєї власної. Я не в тому становищі, щоб зламати клятву, не заплативши за це високої ціни.
Офелія помовчала, обмірковуючи його слова.
— Я теж, мсьє, якщо ви очікуєте від мене саме цього. Відмовившись від цього шлюбу без переконливої причини, я знеславила б свій рід. Мене б зреклися, і на цьому все.
Торн іще більше насупив брови, одну з яких навпіл розсікав шрам. Відповідь Офелії йому не сподобалася.
— Звичаї у вас м’якші, ніж у нас, — поблажливо заперечив він. — Я добре все розвідав щодо вашого сімейного гнізда. Воно анітрохи не схоже на світ, що готується вас прийняти.
Офелія міцніше стиснула чашку. їй не сподобалося, що цей чоловік намагається залякати її. Так, він був не в захваті від неї — це вона чудово розуміла й не мала підстав ображатися. Але запропонувати жінці одруження, а потім скинути на неї відповідальність за розрив — оце вже справжня ницість.
— Ви навмисне перебільшуєте, — майже пошепки закинула вона йому. — Якої користі можуть сподіватися наші родини від цього союзу, якщо я все одно нічого не вирішую? Ви надто високої думки про моє значення... — Трохи помовчавши, вона уважно подивилася на Торна, чекаючи його реакції. — Або приховуєте від мене щось важливе.
Погляд його сталевих очей став іще гострішим. Цього разу Торн позирнув на неї не через плече, а уважно й сторожко, розтираючи погано виголене підборіддя. Її нареченого аж пересмикнуло, коли він помітив, що ша-лиіс, який раніше мало не волікся по підлозі, здійнявся і теліпається, ніби хвіст роздратованого кота.
— Що більше дивлюся на вас, то більше переконуюся, що не помилився в першому враженні, — пробуркотів він. — Ви надто хирлява й млява, з вами забагато пань-калися... Не з того тіста, щоб вижити там, куди я вас везу. Якщо поїдете зі мною, не переживете зиму. Вирішуйте самі.
Офелія витримала його погляд — сталево-твердий, сповнений виклику. У її пам’яті пролунали слова двоюрідного діда, і вона сама незчулася, як сказала:
— Мсьє, ви мене не знаєте.
Поставивши чашку на тацю, вона повільно, спокійним жестом зачинила за собою двері.
Минуло ще багато днів. Офелія й далі не бачила Торна ані за столом, ані у прогулянкових галереях. їхня розмова змусила її надовго замислитися. Щоб не тривожити даремно тітку, довелося вигадати, нібито наречений був надто зайнятий, щоб її прийняти, і вони навіть словом не перекинулися. Розеліна поринула в конструювання нових любовних стратегій, а Офелія нервово гризла шви своїх рукавичок. На яку шахівницю поставили її Настоятельки? Згадані Торном небезпеки були реальні чи він просто хотів її залякати, щоб вона повернулася додому? І чи він справді мав при дворі такий високий статус, як вважала її родина?
Тітка не давала їй спокою, Офелія ж мала усамітнитися. Вона замкнулася у вбиральні, зняла окуляри, припала чолом до затягнутого льодом віконечка й довго стояла так, а пара з її дихання осідала на склі дедалі товстішим шаром. З того боку нічого не було видно, бо віконечко зовні аж узялося кірочкою, але дівчина знала, що зараз темно. Полярна ніч перемогла сонце, і воно вже три дні не з’являлося.
Електрична лампочка рангом затрусилася, мовби в пропасниці, а під ногами затремтіла підлога. Офелія вийшла з вбиральні. Навколо неї скреготав, стогнав і тріщав гвинтокрил, заходячи на посадку посеред снігової бурі.