Не дуже сподіваючись на успіх, Офелія все-таки спробувала пройти крізь дзеркало в коридорі до своєї дитячої кімнати на Анімі. Замість перетворитися на текучу рідину, поверхня під її пальцями лишилася холодною і твердою, як у звичайнісінькому дзеркалі. Надто далеко. Офелія про це знала, але все одно почувалася розчарованою.
Піднімаючись службовими сходами, Офелія натрапила на покинуте крило будинку. У коридорах і передпокоях, немов сонні примари, стояли меблі під білими чохлами. Вона чхнула від пилюки. Може, цю частину будинку відвели, щоб приймати інших членів клану, коли вони приїжджали в гості до Беренільди?
Офелія штовхнула двері в глибині галереї. Тут панувала затхлість, тому Офелія була геть не готова до того, що чекало на неї з іншого боку: вишиті гобелени на стінах, широке, вигадливо різьблене ліжко, прикрашена фресками стеля — Офелія ще ніколи не бачила більш розкішної кімнати. У повітрі розливалося м’яке незбагненне тепло — вогонь у каміні не горів, і в попередній галереї стояв крижаний холод. Ще дивніше стало, коли дівчина помітила дерев’яного коника й вишикувану на килимі армію олов’яних солдатиків.
Дитяча кімната.
Офелія із цікавості підійшла до розвішаних по стінах сепійних світлин у рамках. На кожній з них вона побачила чоловіка й жінку з немовлям.
— Ви рання пташка.
Офелія озирнулася на Беренільду, яка всміхалася їй, стоячи у дверях. Вона була вже в новій сукні, просторій атласній, а волосся зв’язала чарівним вузлом на потилиці. У руках вона тримала п’яльця для вишивання.
— Я шукала вас, люба моя дитино. Подумала: і куди це ви поділися?
— Хто ці люди, мадам? Ваші родичі?
Беренільда всміхнулася, показавши рівні, мов перли, зуби. Вона підійшла до Офелії, щоб і собі поглянути на світлини. Зараз, коли вони стояли поруч, різниця в зрості стала ще помітнішою. Беренільда була не така висока, як її племінник, але все одно на голову вища за Офелію.
— Звісно, ні! — промовила вона зі своїм чарівним акцентом і щиро розсміялася. — Це колишні власники будинку. Вони померли багато років тому.
Офелії здалося трохи дивним, що Беренільда успадкувала його, якщо не належала до їхньої родини. Вона знову подивилася на строгі портрети. Навколо їхніх очей, від повік до брів, лежали тіні. Макіяж? Якість фото не давала змоги сказати напевно.
— А дитина?
Беренільда всміхнулася стриманіше, майже сумовито.
— Поки житиме ця дитина, житиме й кімната. Хоч би скільки я змінювала шпалери, переставляла меблі, забивала дошками вікна, вона лишається вірною цьому вигляду, який ви бачите. Безумовно, так краще.
Нова ілюзія? Чи справді це аж така дивна ідея, як спершу здалося Офелії? Анімісти врешті-решт витягували всі барви зі своїх будинків. Вона хотіла запитати, що за сила могла створити такі ілюзії і що трапилося з немовлям зі світлини, але Беренільда їй не дала. Вона вказала на крісло й сама сіла в сусіднє. Рожева лампа заливала їх м’яким світлом.
— Офеліє, ви любите вишивати?
— Мадам, я надто незграбна для цього.
Беренільда поклала п’яльця на коліна, і її ніжні руки, вкриті татуюваннями, спокійним жестом встромили голку в тканину. Уся вона була така м’яка, незворушна, на відміну від свого різкого племінника.
— Учора ви сказали, що не можна милуватися вами, сьогодні називаєте себе незграбною, — мелодійно проспівала вона. — Та ще й голос у вас тоненький і уривається на кожному слові! Урешті-решт може здатися, ніби ви хочете справити на мене погане враження, люба моя дитино. Ви або дуже скромна, або фальшива.
Попри тепло й елегантні шпалери Офелія почувалася незатишно в цій кімнаті. Здавалося, ніби вона незаконно вдерлася до якоїсь святині, і всі іграшки — від заводних мавп до м’яких маріонеток — кололи їй очі. Немає нічого більш моторошного за дитячу кімнату без дитини.
— Ні, мадам, я справді дуже незграбна. У тринадцять років зі мною трапився дзеркальний випадок.
Голка Беренільди застигла в повітрі.
— Дзеркальний випадок? Мушу визнати, що не розумію.
— Я на багато годин застрягла у двох місцях одночасно, — пробурмотіла Офелія. — Відтоді моє тіло не дуже мене слухається. Я пройшла реабілітацію, але лікар попереджав, що залишаться ускладнення. Вивихи.