Вона саме вчасно відскочила в темний глухий кут, коли з іншого кінця тротуару долинув металевий брязкіт. У її напрямку йшов розкішно вбраний старий: каблучки на кожному пальці, вплетені в бороду перли. Він відбивав свої кроки срібною тростиною. Офелії він здався королем. У нього були дивні, обведені тінями очі, як на світлинах у дитячій кімнаті.
Старий проминув сховок, де зачаїлася Офелія, не помітивши її. Він щось наспівував із широко розплющеними очима. На повіках, аж до брів, лежали не тіні, а татуювання. По очах Офелії вдарив спалах феєрверків. Мелодія, яку мугикав старий, перейшла на карнавальний спів. Навколо зібрався натовп веселих масок, які сипали конфеті Офелії у волосся. А потім незнайомці зникли так само швидко, як з’явилися. І лише старий віддалявся, постукуючи тростиною по тротуару.
Збита з пантелику Офелія спробувала витрусити конфеті з волосся, але з’ясувала, що там нічого немає. Вона провела поглядом чоловіка на тротуарі. Він плів ілюзії — отже, належав до клану, що ворогував із Драконами? Офелія вирішила, що найрозумніше — повернутися, але геть загубилася і не могла знайти дорогу до маєтку Беренільди. Усі ці огидні провулочки, оповиті туманом, здавалися однаковими.
Вона спустилася якимись сходами, але не могла пригадати, щоб піднімалася ними... Постояла на перехресті, міркуючи, куди рушити. Пройшла в арку, під якою смерділо каналізацією, а біля рекламних вивісок сповільнила крок.
ВИСОКА МОДА! ЗОЛОТІ РУКИ БАРОНА МЕЛЬХІОРА МОЖУТЬ УСЕ!
АСТМА? РЕВМАТИЗМ? СЛАБКІ НЕРВИ?
ЧИ ДУМАЛИ ВИ ПРО БАЛЬНЕОЛОГІЧНЕ ЛІКУВАННЯ?
ЕРОТИЧНІ НАСОЛОДИ ПАНІ КУНІҐУНДИ. СВІТЛЯНІ ПАНТОМІМИ
ОПТИЧНИЙ ТЕАТР СТАРОГО ЕРІКА.
Так, тут справді пропонували геть усе, що можна собі уявити... Офелія насупилася, коли побачила ще дивніше оголошення:
ПІСОЧНІ ГОДИННИКИ ХІЛЬДЕҐАРДИ ДЛЯ ЗАСЛУЖЕНОГО ВІДПОЧИНКУ.
Вона зірвала його, щоб краще роздивитися, — і побачила власне обличчя. Аркуші були розвішані на якійсь дзеркальній поверхні. Геть забувши про пісочні годинники, Офелія ступила в коридор, заповнений оголошеннями. Щокроку їх меншало, натомість її зображення виринало дедалі частіше.
Це був вхід, як вона зрозуміла, у дзеркальну галерею. Офелія на таке й не сподівалася: їй достатньо було б од-ного-єдиного дзеркала, щоб потрапити до своєї кімнати.
Вона тихо походжала серед безлічі інших Офелій, які ховалися під відлогами пелерин і трохи перелякано позирали з-під окулярів. Її захопила ця гра. Заглибившись у лабіринт, Офелія незабаром помітила, що під ногами вже не бруківка, а до блиску навощений паркет, що кольором скидався на віолончель.
Дівчина раптом прикипіла до місця, почувши сміх. Вона не встигла нічого зробити, аж тут її зусібіч оточило потроєне відображення якоїсь пари. Довелося вдатися до того, що вона вміла найкраще у світі, — стати непомітною, мовчати, не метушитися, не робити жодного жесту, що міг би привернути увагу. Повз неї пройшли розкішно вдягнені двоє із чорними напівмасками на обличчях, навіть не глянувши на неї.
— А ваш чоловік, люба моя кузино? — жартівливо запитав незнайомець, вкриваючи поцілунками руки пані в рукавичках.
— Чоловік? Розтринькує наші статки за столом для бриджу, а що йому ще робити?!
— У такому разі простежимо за тим, щоб йому пощастило...
Промовивши це, чоловік повів свою супутницю далі. Офелія ще мить постояла: не могла повірити, що вона так легко лишилася непоміченою. Ще кілька кроків — і дзеркальна галерея перейшла в інші, а ті стали більш заплутаними. Незабаром до її відображень долучилися чужі, і вона опииилася у вирі шаленого танцю серед жінок під вуалями, офіцерів в уніформі, капелюхів із плюмажами, якихось добродіїв у перуках, порцелянових масок, келихів із шампанським. Весела музика перетворилася на вальс, і Офелія зрозуміла, що потрапила на бал-маскарад.
Саме тому на неї не звернули уваги під чорною пелериною — вона немовби стала невидимкою.