Здавалося, Арчибальд аж ніяк цього не чекав. Завжди начебто балакучий, він зараз лише розтуляв і затуляв рота — ніяк не міг здобутися на слово.
— Ви говорили про гру? — суворим тоном запитала Офелія. — Збезчестити молоду дівчину й стати на край прірви дипломатичного скандалу — це, по-вашому, весело, шановний посланнику? Ви недостойні покладених на вас обов’язків.
Арчибальд був такий ошелешений, що Офелія вже думала: він ніколи більше не здобудеться не тільки на слово, а й на усмішку. Він так витріщився на неї, ніби вперше побачив.
— Жінки давно вже не говорили зі мною так відверто, — розгублено визнав урешті він. — Навіть не знаю, моторошно мені від цього чи приємно.
— Вам теж не бракує відвертості, — пробурмотіла Офелія, вдивляючись у самотню макову квітку, що пробилася з-під бруківки. — Мою кузину буде попереджено про ваші наміри. Я ще раз наполягатиму на тому, щоб вона не покидала Аніми до весілля, хоча спершу планували, що вона прибуде раніше.
Не дуже натхненна брехня, але вона ніколи й не досягала високих результатів у цьому мистецтві.
— А як ви, маленька моя Денізо, опинилися так далеко від дому? — запитав Арчибальд сповненим меду голосом.
— Як я вам уже казала, я прогулююся, щоб розвідати, що тут до чого.
Принаймні в цьому разі Офелії не довелося нічого вдавати — важко було сказати щось відвертіше. Вона могла сміливо глянути Арчибальдові в очі.
— Це татуювання у вас на чолі означає кланову приналежність? — поцікавилася вона.
— Саме так.
— Чи означає це, що ви можете входити у свідомість інших і ставати там володарем? — стурбовано розпитувала далі вона.
— На щастя, ні! — розреготався Арчибальд. — Життя стало б страшенно безбарвним, якби я міг читати в серцях жінок, як у розгорнутій їсиижці. Радше можна сказати, що це я стаю прозорим перед вами. Це татуювання, — додав він, постукуючи себе по чолу, — є запорукою прозорості, якої страшенно бракує нашому суспільству. Щодо нас, ми завжди кажемо те, що думаємо, і надаємо перевагу мовчанці перед брехнею.
Офелія йому повірила, адже сама могла в цьому пересвідчитися.
— Ми не такі отруйні, як Міражники, і не такі агресивні, як Дракони, — самовдоволено вів далі Арчибальд. — Уся моя родина працює у сфері дипломатії. Ми наче буфер між двома деструктивними силами.
На цих словах обоє мовчки замислилися. Ніщо не порушувало тиші, крім співу цикад.
— Мені вже справді треба повертатися, — тихенько промовила врешті Офелія.
Арчибальд немовби завагався, а потім ляснув пальцями по своєму капелюхові, і він сплющився, а потім відновив форму, наче пружина. Він зіскочив із краєчка колодязя і галантно простягнув Офелії руку, чарівно всміхаючись.
— Шкода, що ви не Торнова наречена.
— Чому? — стривожено запитала Офелія.
— Я був би в захваті від такої сусідки!
На підтвердження цих слів він поплескав Офелію по голові, немовби справді вважав її радше дитиною, а не жінкою. Вони навпростець перейшли через поле й опинилися біля стіни з ліфтами.
Арчибальд глянув на кишеньковий годинник.
— Доведеться почекати: ліфт незабаром знову спуститься. Бажаєте, щоб я вас потім провів?
— Мабуть, не варто, — якомога люб’язніше спробувала відмовитися вона.
Арчибальд зняв і почав крутити на пальці капелюх, що розвалювався, наче відкрита бляшанка.
— Як бажаєте, але будьте обережні, люба моя Денізо. Небоград — не те місце, де молодій жінці, заміжній чи ні, варто гуляти на самоті.
Офелія присіла навпочіпки й зірвала мак. Вона взяла між пальців ворсисту стеблину, що здавалася такою справжньою.
— Щиро кажучи, не думаю, що зустріну когось о такій порі, — пробурмотіла вона. — Я лише хотіла трохи прогулятися.
— Ми не у ваших рідних горах, де має значення час доби І Тут о будь-якій годині можуть танцювати, пліт-кувати й планувати змови. Досить бодай одним пальцем втрапити в коліщатка світської машинерії — і зникає будь-яке уявлення про час!
Офелія відірвала квітку від стеблини й позагинала всі пелюстки, аж поки в руках у неї опинилася лялечка в червоній сукні. Колись давно її навчила цього Аґата.
— І вам до вподоби таке життя?
Арчибальд теж присів навпочіпки й зробив собі лялечку з макової квітки. Здавалося, він тішиться цим.
— Ні, але іншого я не знаю. Денізо, дівчинко моя, чи ви дозволите дати вам пораду? Потім зможете передати її від мене своїй кузині.
Офелія здивовано глянула на нього.
— Вона ніколи, за жодних обставин, не повинна наближатися до нашого сеньйора Фарука. Він такий примхливий і непередбачуваний, що вона б занапастила себе.