— З ким ви змовилися, щоб вийти?
— З дверцятами в глибині парку. Я їх приручила.
Грубий Торнів голос, який від акценту звучав іще різкіше, примусив Офелію відповідати щиро: не хотілося, щоб за її провину покарали слуг. Вона побачила, як худа рука схопила годинник і підняла кришку нігтем великого пальця.
— Хто напав на вас і чому? — запитав він безбарвним тоном, ніби жандарм під час розслідування.
Запитання аж ніяк не свідчило про його занепокоєння — Торн лише хотів з’ясувати, як сильно Офелія скомпрометувала родину. Вона вирішила не говорити про зустріч із посланником. Безумовно, це було неправильно, але вона соромилася переказувати йому зміст тієї розмови.
— Лише ваша сестра Фрея — я випадково трапилася на її шляху. Здається, вона не схвалює нашого шлюбу.
— Вона мені не єдинокровна сестра, — виправив Торн. — І ненавидить мене. Дивно, що ви взагалі вижили.
— Сподіваюся, ви не дуже засмучені.
Тори різко клацнув кришкою годинника.
— Ви з’явилися на люди. Зараз можна лише сподіватися на те, що Фрея не плескатиме язиком і нічого проти нас не затіватиме. Я вам дуже раджу не привертати уваги до себе.
Офелія поправила окуляри. З того, як Торн її розпитував, він здавався їй цілком спокійним і байдужим до її походеньок. Та вона помилялася: цей випадок дуже зачепив його.
— Це через вас, — пробурмотіла вона. — Ви погано підготували мене до цього світу. Нічого мені до пуття не пояснили.
Вона побачила, як Торн стиснув у руці годинник.
Аж тут увійшла Беренільда.
— Ну що? — м’яко запитала вона.
— Доведеться змінити стратегію, — повідомив Торн, заклавши руки за спину.
Беренільда похитала головою, ледь помітно іронічно всміхнувшись. Затанцювали її золоті кучері. Навіть без макіяжу й парадного вбрання вона була гарна, як ніколи.
— Кому твоя сестра могла б розповісти? Вона пересварилася з усім Небоградом.
— Мусимо виходити з того, що комусь іще відомо про приїзд нареченої і що плітки поширюватимуться. Якщо знатимуть, що моя наречена тут, нам не буде спокою. — Торн розвернувся до Офелії. Вона не могла зазирнути йому в очі, але відчувала його сталевий погляд мало не шкірою. — До того ж кого нам слід остерігатися насамперед, то це цієї необачної особи.
— І що ти пропонуєш?
— Уважніше наглядати за нею і трохи вправити їй клепку. Займатимемося цим по черзі — то ви, то я.
Усмішка Беренільди зблякла.
— Якщо ми лише зрідка підніматимемося нагору, це викличе запитання. Хіба не так?
— То й нехай, — кинув Торн. — Тітонько, боюся, ви не знаєте деяких додаткових обставин. Що ж до мене, то хіба неправильно, щоб я був тут, до ваших послуг?
Беренільда мимоволі поклала руку на живіт. Офелія раптом склала докупи все, що впадало у вічі від самого ЇЇ прибуття. Ці широкі сукні, знемога, втомлюваність...
Удова була при надії.
— За мною повинен наглядати він, — ледь чутно промовила вона. — Я не хочу полишати двір. Він справді любить мене, розумієш?
На Торнове обличчя лягла зневажлива гримаса. Його відверто дратував такий її настрій.
— Фарук уже не цікавиться вами, і ви чудово це знаєте.
Офелія страшенно здивувалася. Дух родини? Ця жінка завагітніла від власного предка?
Беренільда стала білішою за свій шовковий пеньюар, їй довелося зробити зусилля, щоб обличчя поступово знову стало спокійним.
— Нехай так, — визнала вона. — Ти, як завжди, маєш рацію, мій хлопчику.
Її вуста всміхалися, але в погляді, який вона кинула на Офелію, кипіла отрута.
КІГТІ
Від того дня життя Офелії стало більш схожим на ув’язнення. їй заборонили гуляти наодинці й заходити в кімнати з великими дзеркалами. Власна спальня вже немовби не належала їй. Чекаючи нагоди ухилитися від придворних обов’язків, не викликавши при цьому підозри, Торн із Беренільдою організували постійний нагляд за дівчиною. Тепер у її кімнаті спала покоївка, і хай би куди рушила Офелія, за нею повсюди йшов назирці хтось зі слуг. Іноді Офелія чула хрипкий кашель бабусі навіть під дверима вбиральні. На додачу до всього її шию сковував гіпсовий комір після двох ляпасів Фреї.
Хоч-не-хоч Офелії довелося примиритися із цими обмеженнями. Торн порадив їй не привертати до себе уваги, а інтуїція підказувала, що він має рацію, принаймні зараз. Але найстрашніше було ще попереду — повернення господарів садиби. Офелія відчувала, що саме тут розпочнеться справжнє покарання за порушення правил. «Вправити клепки», — казав Торн. Що він мав на увазі?