Погляд ясних очей Беренільди полинув за вікно, у набряклі бурею хмари, що висіли над парком.
— Що ви відчуваєте до нього? — прошепотіла вона. — Я можу похвалитися здатністю читати емоції на чиєму завгодно обличчі, але ваше лишається для мене загадкою.
— Нічого особливого, — знизала плечима Офелія. — Я надто мало знаю цього чоловіка, щоб скласти якусь думку.
— Дурниці!
Беренільда одним різким рухом розгорнула віяло. Її немовби щось спалювало зсередини.
— Дурниці, — повторила вона вже спокійніше. — Можна закохатися з одного погляду. Та й узагалі немає палкішого кохання, ніж те, що в людей, які погано знають одне одного.
Красиві слова. Однак Офелія була недостатньо сентиментальна, щоб вони її вразили.
— Я не закохана у вашого племінника, а він — у мене.
Беренільда замислено подивилася на неї. Біляві кучері, що під час кожного руху танцювали навколо її обличчя, зараз висіли непорушно. Під безжальними стрілами цього погляду Офелії раптом здалося, що вона овечка в лапах левиці.
Знову розболілася голова. Хоч би як вона переконувала себе, що цей біль уявний, що Беренільда паралізує її розум — від цього не ставало легше. За що насправді карала її ця жінка?
— Чиніть зі своїм серцем що вам заманеться, доню. Я лише очікую, щоб ви виконали свої обов’язки й не розчарували нас.
«Вона не карає мене, а хоче підкорити, — зрозуміла раптом Офелія, стиснувши кулаки. — Її тривожить, що я можу чинити на власний розсуд».
Тієї ж миті будинком розляглося дзеленчання, сповіщаючи про гостя. Хай би хто це був, Офелія подумки дякувала йому: він прийшов саме вчасно.
Беренільда схопила зі столика дзвіночок. Вони лежали на всіх меблях у маєтку, щоб можна було викликати слуг до будь-якої кімнати.
Служниця одразу схилилася в реверансі.
— Мадам?
— Де мадам Розеліна?
— У читальні, мадам. Вона дуже зацікавилася колекцією марок мадам господині.
Офелії стало веселіше. Вона подумала, що, поки в цьому будинку не скінчиться папір, тітка Розеліна матиме можливість дати роботу своїм рукам.
— Простежте, щоб вона лишалася там під час візиту, — наказала Беренільда.
— Так, мадам.
— А дитину відведіть у її покої, — додала Беренільда, указуючи жестом на Офелію.
— Звісно, мадам.
Офелію замкнули на два оберти в її кімнаті, наче неслухняну дитину. Церемоніал, який повторювався щоразу, коли хтось приходив до маєтку. Отже, потрібне було неабияке терпіння. Беренільда могла годинами приймати гостей.
Офелія дражнила шалик, який весело крутився на килимі, аж тут нашорошила вуха, почувши, як заквоктали слуги:
— Це мсьє Арчибальд!
— Ти сам його бачив, на власні очі?
— Я навіть узяв у нього капелюх та рукавички!
— Ой! Чому зі мною ніколи нічого такого не трапляється?
Офелія припала вухом до дверей, але квапливі кроки вже віддалялися. Той самий Арчибальд із літнього саду? Вона замислено накручувала пасма волосся на пальці. Якщо це справді він, що буде, якщо він розповість, як зустрів дівчину з Аніми на святі міражів?
«Беренільда пошматує мене кігтями, — вирішила Офелія. — І якщо я після цього виживу, Торн уже ніколи не відповідатиме на мої запитання. У яку пастку я себе загнала?»
Вона невпинно міряла кроками кімнату. Просто зараз у неї за слиною щось затівали, а вона не знала, що саме, тож не могла заспокоїтися. Після її втечі без того нема чим дихати, а якщо стосунки з майбутніми родичами геть зіпсуються, вона цього просто не витримає.
Офелія не могла далі терпіти. Підійшовши до дверей, вона барабанила, аж поки їй відчинили.
— Так, мамзель?
Офелія полегшено зітхнула: прийшла Фісташка, її покоївка. Ця дівчинка-підліток єдина з усіх слуг дозволяла собі розмови поза своїми офіційними обов’язками, коли поруч не було господарів.
— У моїй кімнаті трохи зимно, — невесело всміхнулася Офелія. — Чи можна було б розпалити вогонь?
— Звісно!
Фісташка увійшла, замкнула за собою двері на ключ і вийняла ґратки з каміна.
— Здається, мадам Беренільда приймає важливого гостя? — тихенько запитала Офелія.
Служниця склала всередину поліна й озирнулася через плече. У неї сяяли очі.
— Ой, так! — захоплено прошепотіла вона. — Тут мсьє посланник! А мадам просто остовпіла. — Дівчина кокетливим жестом підколола свій мережаний чепчик, щоб здаватися соліднішою. — О ля-ля, мамзель! Ви ся навіть не наближайте до його. Він усьо зробить, щоб затягнути вас у ліжко. А ще мені казали, що навіть мадам не змогла встояти!