— Беренільдо, ми про це вже говорили.
— Посланнику, чого ви хочете? Якби я вас не знала, то подумала б, що ви намагаєтеся ізолювати мене чи змусити позбутися дитини.
Арчибальд так гучно розсміявся, що Офелія аж підстрибнула.
— Беренільдо! Ви за чудовисько мене маєте? А я собі думав, що ми з вами добре розуміємо одне одного. І чого це ви називаєте мене посланником, якщо я завше був для вас просто Арчибальдом?
Червоний салон ненадовго поринув у тишу, а тоді Арчибальд повів далі вже серйознішим тоном:
— Звісно, про переривання вагітності аж ніяк не йдеться. Я пропоную інше: щоб ви переїхали до мене, а Торн повернувся до інтендантської служби. Я особисто беру на себе догляд за вами й за дитиною, яку ви носите.
Офелія широко розплющила очі під окулярами. Якщо Беренільда житиме в Арчибальда, а Торн працюватиме, вони з тіткою Розеліною залишаться в маєтку самі?
— Боюся, що змушена відхилити вашу пропозицію.
— А я боюся, що змушений наполягати. Це наказ сеньйора Фарука.
Знову тиша. Офелія легко могла уявити собі емоції Беренільди.
— Ви заскочили мене зненацька. Чи повинна я покликати племінника?
— Я саме збирався попросити вас про це, люба!
Беренільда відійшла, і на відстані знову не стало чутно її слів, але Офелія впізнала характерний звук її дзвіночка. Господиня віддала наказ. Арчибальд ледве чи й встиг сказати якусь банальність, а до червоного салону вже ввійшов Торн.
— Мсьє посланнику.
Почувши цей крижаний тон, Офелія миттю уявила собі гострий як лезо Торнів погляд. Він ненавидів Арчибальда — вона це відчула.
— Наш незамінний інтендант! — зустрів його Арчибальд із погано прихованою іронією. — А я ще не мав нагоди привітати вас із заручинами! Ми всі вмираємо від бажання познайомитися зі щасливою обраницею.
Мабуть, він підвівся: тепер Офелія чула цей голос із трохи іншого напрямку. Вона стиснула дзеркало. Одне слово з вуст цього чоловіка — і вона вже ніколи не знатиме спокою.
— Моя наречена на своєму місці, і їй там чудово, — глухо кинув Торн.
— Не сумніваюся, — солодким голосом відповів Арчибальд.
Він більше нічого не додав. Ані словом не згадав про їхню зустріч. Офелія просто не могла в це повірити.
— Ну, до справ, — весело підхопив посланник. — Мсьє інтендант, ви повинні негайно взятися знову до своїх обов’язків, бо Небоград розсипається!
— Про це не може бути й мови, — проголосив Торн.
— Це наказ, — відповів Арчибальд.
— Що мені ваші накази? Я планую лишитися з тіткою до народження її дитини.
— Наказ не мій, а сеньйора Фарука. З його волі я сам дбатиму про безпеку вашої тітки.
В Офелії у вухах запала нескінченна тиша. Вона так уважно слухала, що геть забула про Фісташку, яка аж горіла від цікавості.
— Мамзель, що там? Що вони кажуть?
— Наскільки я розумію, перегляд цього рішення неможливий, — урешті пролунав надзвичайно напружений Торнів голос.
— Саме так. Відсьогодні повертайтеся до виконання своїх обов’язків. Беренільдо, ви ввечері переїжджаєте до Місяцесяйва. На вашу честь буде організовано бал! Мадам, мсьє, на все добре.
МІМ
Офелія довго стояла мовчки й непорушно, одним вухом у шафі, поки не впевнилася, що в червоному салоні нікого не лишилося. Урешті вона поклала дзеркальце на ліжко. Воно було таке важке, що в Офелії розболівся зап’ясток.
— Отже, мадемуазель? — запитала Фісташка з пустотливою усмішкою. — Щось почули?
— Дещо зміниться, — пробурмотіла Офелія.
— Зміниться? Що саме?
— Поки не знаю.
Офелія мала погане передчуття. Торн і Беренільда не ризикнуть лишити її саму в маєтку, вони їй недостатньо довіряють. Що ж на неї чекає в такому разі?
— Мадемуазель! А йдіть-но погляньте!
Фісташка радісно стрибала, дивлячись у вікно, і її коси танцювали разом з нею. Офелія здивовано кліпала очима з-під окулярів. Яскраве сонце пронизало хмари золотими стрілами. Небо стало блакитним, а парк вибухнув такими яскравими кольорами, що на них було боляче дивитися очами, звиклими до сірості. Офелія зробила висновок, що Беренільда принаймні вже не сердиться на неї.
Раптом у двері постукали. Офелія поспіхом сховала дзеркальце під подушку й подала знак Фісташці, що можна відчинити.
Це був Торн. Він безцеремонно увійшов, виштовхав Фісташку в коридор і зачинив двері. Офелія сиділа в кріслі з книжкою в руці. Шалик лежав у неї на колінах. Вона була недостатньо хорошою актрисою, щоб зіграти подив, тому просто роздивлялася довжелезну Торнову поставу, що здіймалася над нею.