Ображений, він повернувся до неї спиною, одягнув чисту сорочку, застібнув ліврею лакея. А коли знов обернувся до Офелії, гнів змінився на широку усмішку.
— Добре, синку, що вмієш постояти за себе. Домовимося так: ти віддаси мені лише свої зелені пісочні годинники, згоден?
Ренар знову простягнув їй долоню, але Офелія залишилася стояти, опустивши руки. Він широко всміхнувся.
— А ти не такий дурненький, як здаєшся, хлопчику. Присягаюся, я не намагався тебе надурити. Зелені пісочні годинники найменш цінні. Хочеш, я поясню тобі все у двох словах?
Офелія кивиула. Але вона б почувалася зручніше, якби вій надягнув штами.
Реиар застібнув запонки з виглядом справжнього знавця.
— Чотири кольори — чотири градації цінності. Зелені, найбільш поширені, дають право на один день відпустки в Небограді: великий зал, опіумна курильня, ярмарок, сауна... Знов-таки, бажаю тобі витягнути щасливий номер.
Він нарешті застібнув штани й натягнув панчохи, і Офелія полегшено зітхнула.
— Червоні, — повів він далі, — обіцяють більше задоволень. День відпустки, але якої! Не переплутай із зеленими! Це офіційний дозвіл вийти в реальний світ. Ти обираєш напрямок, знімаєш запобіжник і можеш ним користуватися, доки весь пісок не витече. Ці я приберігаю на потім!
Ренар нахилився над уламком дзеркала, прибитого до стіни. Він пригладив руду гриву й задоволено провів рукою по чисто поголеному міцному підборіддю.
— Блакитні — це вищий ступінь, — продовжив він, пристрасно зітхнувши. — Треба дуже постаратися, щоб їх отримати. Але вони того варті! Ці пісочні годинники занурюють тебе в сон наяву. Я спробував це лише двічі в житті. Досі вкриваюся сиротами, коли про це розповідаю.
Він обійняв Офелію за плечі. Вона похвалила себе, що заколола косу над шиєю. Якби Ренар відчув волосся там, де в Міма його немає, їй були б непереливки.
— Спробуй лиш уявити найяскравіші кольори, най-п’янкіші запахи, найбожевільніші пестощі, — прошепотів він. — Ти все одно не вигадаєш того, що ця ілюзія може тобі дати. Найвище задоволення, таке яскраве, що його ледве можна збагнути і яке, розсіявшись, полишає тебе в печалі.
Десь далеко пролунало дванадцять опівнічних ударів. Ренар відпустив Офелію і швидко огледів кімнату.
— Коротко кажучи, отака хитра штука. Досить один раз поринути в той світ, куди вона тебе занурює, і ти вже стаєш цілковитим рабом свого господаря, сподіваючись одного дня виграти найвищу нагороду — подорож до раю в один бік — жовтий пісочний годинник. Тепер ти ліпше розумієш мене, хлопчику?
Головне, що зрозуміла Офелія, так це те, що пісочні годинники були справжньою пасткою для мух.
— Ну то що ти вирішив? — спитав Ренар, помахуючи годинником. — Десять зелених пісочних годинників — і я навчу тебе всього, що треба знати, щоб посісти своє місце в Місяцесяйві. Домовилися?
Офелія високо підняла підборіддя і подивилася йому прямо в очі. Вона все ще нічого не знала про цей світ, їй потрібен був провідник. Можливо, цей чоловік і не вартий довіри, та ще й може дати погану пораду, але звідки вона це знатиме, якщо не дасть йому шансу? Вона не могла просуватися вперед, ніколи нічим не ризикуючи.
І цього разу вона із задоволенням потиснула Ренару руку. Він стиснув її пальці, доброзичливо всміхаючись.
— Чудово! Я навчу тебе всього, ти не пожалкуєш. А тепер я тебе залишаю. Пробило північ. Мадам Кло-тильда чекає на мої послуги.
ДИТИНА
Коли Ренар пішов, Офелії здалося, що він забрав із собою той острівець тепла, що був у кімнаті. Холодна, сіра, замкнена, вона скидалася радше на камеру у в’язниці.
Офелія інстинктивно потягнулася до шиї, але старого доброго шалика там не було. Беренільда примусила спакувати його у валізу й залишити в маєтку. В Офелії на серці стало важко від самої лише думки про те, що вона ще багато місяців не побачить цього непосидючого пилосмока.
Вона підклала клинець під кульгаве ліжко і, видихнувши, впала на спину. Вона не стуляла повік, відколи Беренільда розбудила її вранці, о четвертій годині, щоб навчити правильно сидіти.
Роздивляючись павутиння на стелі, Офелія знову обмірковувала історії із цими пісочними годинниками. Предмети, що можуть перенести будь-куди за кілька годин... Вона припускала, що слуги отримують платню за роботу. Звісно, вона мало знала про гроші, бо на Анімі працювала безкоштовно. І все одно це здавалося справжнім шахрайством.