— Доброго вечора, мадам! — весело привітався ліфтер і вклонився їй.
— До моєї кімнати, — наказала Беренільда.
— Звісно, мадам.
Вони піднялися на найвищий поверх Місяцесяйва. Офелія зціпила зуби, коли тягла на собі Беренільду до покоїв Арчибальда. Вона тепер уже всією своєю вагою упала на неї, а нігтями, немов лезами, вп’ялася їй у плече. Сама лише багатоповерхова перука Беренільди, мабуть, була вагою не один кілограм.
Вони увійшли до передпокою, де щось наспівував програвач, а потім потрапили нарешті до відведеної для Беренільди кімнати. Покоївки вже розпакували валізи й порозкладали речі.
Щойно всадовивши господиню, Офелія кинулася до шаф. У кожній кімнаті пані, гідної так називатися, десь мав лежати нашатир. Вона врешті знайшла шафу, де були розставлені пляшечки з мінеральною водою та трісковою олією, а також безліч слоїків. Відкоркувавши один з них, вона одразу засунула корок назад у слоїк: ніздрі обпекло гострим запахом. Так, вона знайшла те, що шукала.
Офелія ледь не впустила все, що тримала в руках, на килим, коли Беренільда раптом схопила її за зап’ястя.
— Хлопчик, з яким ви мене бачили... — хрипко мовила вона, — ніколи до нього не наближайтеся. Ви добре втямили те, що я сказала?
Офелії зараз було зрозуміло тільки одне: тітка Розеліна залишилася сама внизу. Кілька разів смикнувши руку, вона врешті вивільнилася.
У коридорі ліфт уже встиг спуститися. Офелія натиснула на важіль виклику. Коли ґратки прочинилися, люб’язна усмішка на обличчі ліфтера одразу розтанула.
— Це ти викликав ліфт?
Кивнувши, Офелія увійшла, однак він виштовхнув її так грубо, що в неї аж подих перехопило.
— Ти за кого себе маєш? За маркіза? Ще раз мене потурбуєш — усі зуби повибиваю!
Ошелешена Офелія стояла й дивилася, як він замикає ґратки свого розкішного ліфта й спускається. Довелося пройти довгим коридором і повернутися до кімнати для челяді. Навіть службові сходи цього разу вирішили показати свій норов, прикинувшись звичайними й змусивши Офелію спускатися всіма поверхами пішки.
На щастя, приспана випарами тітка Розеліна лежала на тій самій канапі, де залишила її Офелія. Від нашатирної солі, що її тицьнула Офелія їй під ніс, та здригнулася, наче від ляпасу.
— Смердюча куля і брудні шкарпетки! — пробурмотіла вона, відштовхуючи слоїк.
Офелія кілька разів підморгнула їй, даючи на мигах зрозуміти, що потрібна стриманість. Якщо розмовляти, як на Анімі, їхній грі настане кінець. Побачивши схилене над нею бліде обличчя Міма, Розеліна сіла й розгублено озирнулася на картярів та більярдників.
— Де Бере... мадам?
Замість відповіді Офелія подала їй руку. Не привертаючи до себе уваги, вони вийшли з гральної кімнати і, подолавши кілька поверхів, прийшли до Беренільди. Вона вже зняла перуку й розмотала телефонний кабель аж до ліжка.
— Моя челядь повернулася, — повідомила вона в слухавку. — Зараз ти вже спокійніше почуваєшся? Перший вечір минув без жодних проблем.
Тітка Розеліна, щойно знайшовши віяло, обурено замахала ним. Цілком очевидно, що вона мала іншу думку про цей вечір.
— Я користуватимуся своїм ключем, не переймайся, — вела далі розмову Беренільда. — Ні, я сама тобі передзвоню. Бувай.
Вона простягнула Офелії слухавку зі слонової кістки.
— Цей хлопчик став надзвичайно дбайливим, — сказала вона їй не без сарказму.
Офелія поклала слухавку швидше, ніж треба було б. «Ваша доля справді непокоїть мене». І що? Хіба їй від цього легше? Беренільда з Арчибальдом безвідповідальні, мов розбещені діти, і Торн про це знає. Якщо чоловік покинув власну наречену в такому кублі розпусти, як йому язик повертається казати, що він про неї турбується?
— Замкніть двері, — подала з ліжка голос Беренільда.
Вона зняла із шиї ланцюжок і подала Офелії красивий ключик, інкрустований самоцвітами, який дав їй Арчибальд. Після першого оберту ключа їх оповила мертва тиша. У передпокої по той бік дверей раптом змовкла хрипка мелодія, що лилася з програвача.
— Зараз ми можемо спокійно поговорити, — змучено промовила Беренільда. — Ми захищені від чужої цікавості, поки ці двері замкнені на ключ.
Офелія з тіткою нерішуче перезирнулися, і Беренільда, роздратовано клацнувши язиком, взялася розбирати свою зачіску. Вона виймала шпильки, і золоті кучері гарно спадали на плечі.
— Кімнати Місяцесяйва найбезпечніші на Полюсі, пані. Кожен оберт ключа відділяє нас від світу. Насправді ми ніби не тут, розумієте? Можете кричати, а вас навіть із сусідньої кімнати не почують, якщо прикладуть вухо до дверей.