— Не можу стверджувати, що мені від цього спокійніше, — просичала тітка Розеліна.
— Ми зачинятимемося, лише щоб перепочити, — утомлено запевнила її Беренільда. — І прикрутіть це світло, дуже вас прошу!
Вона впала головою на подушку й почала розтирати собі скроні. На обличчі в неї був вираз болю. Гарне волосся зім’ялося під перукою, а шкіра, зазвичай така доглянута, стала блідою, наче віск. Однак Офелія мала визнати, що в такому стані, виснажена, Беренільда ще більше вражала своєю вродою.
Тітка Розеліна, пригасивши світло, здригнулася, побачивши безлику машкару Міма.
— Не можу я звикнути до цього недолугого маскараду! Ти можеш роздягнутися бодай зараз, коли ми самі?
— Не варто, — сказала Беренільда. — Офелія не спатиме з нами. Лишатися з хазяйкою можна тільки компаньйонкам та годувальницям.
Обличчя тітки Розеліни, зазвичай жовте, стало сірим.
— А куди ж вона піде? Я маю наглядати за своєю хрещеницею, а не за вами!
— Мені вже дали кімнату поряд з вашою, — сказала Офелія, показуючи ключ. — Я буду в ній.
У глибині душі вона сподівалася, що тітка ніколи не потрапить у Лазні.
— Де мама? — занепокоїлася раптом Беренільда, помітивши її відсутність.
— У бібліотеці, — відповіла Офелія. — Здається, їй там аж ніяк не нудно.
Вона нічого не сказала про сороміцькі читання, у які бабуся поринула в компанії своїх ровесниць.
— Скоро підете по неї, дитинко. А поки що приготуйте нам чай.
В апартаментах Беренільди була кухонька. Поки тітка Розеліна ставила кований чайник на газовий вогонь, Офелія знайшла чашки, розбивши лише одну з них.
— Чому мені не можна наближатися до шевальє? — спитала вона, шукаючи цукорницю в шафці для продуктів.
Беренільда, розкинувшись на ліжку, витерла чоло мережаною хусточкою. Якщо їй не стане зле після всього викуреного й випитого цієї ночі, їй дуже пощастить.
— Ані вам, ані мадам Розеліні, — видихнула вона. — Це дуже небезпечний ілюзіоніст, і ви програєте в його грі, люба моя дитино.
— Однак ви прегарно трималися, — здивувалася Офелія, збираючи цукор, який розсипала по підлозі.
— За нашою невинною партією в шахи розігралася інша битва. Цей хлопчик намагається піймати мене в пастку своєї уяви, а я докладаю неймовірних зусиль, щоб від нього врятуватися! Він цілком може розважитися вашим коштом лише за те, що ви служите мені.
— Розважитися нашим коштом? — насупилася тітка Розеліна.
Беренільда перекотилася на інший бік й іронічно всміхнулася їй.
— Знаєте, що таке гіпноз? Це мов бачити сни, не засинаючи, мадам Розеліно, — сказала вона, розкотисто вимовивши «р». — Але цей сон буде вам накинуто силою.
— От паскудник малий! Мушу визнати, що в нас діти не завжди янголятка, але найгірша їхня забавка — натиснути на дзвінок, а потім утекти, мов кроленя.
Почувши це, Беренільда засміялася, але так невесело, що в Офелії мороз пішов поза шкірою.
— А що вій має проти вас? — допитувалася дівчина. — Мені здалося, що ви не бажаєте йому зла.
Беренільда скинула з ніг черевики й глянула на балдахін свого ліжка.
— Я дещо заборгувала йому. Стара історія, розкажу колись, іншим разом.
Запала тиша, посеред якої пролунав посвист чайника. Тітка Розеліна, стиснувши вуста в тоненьку ниточку, подала чай, але Беренільда невдоволено відштовхнула чашку.
— Офеліє, сонечко, чи не могли б ви принести мені портсигар, запальничку й трохи горілки?
— Ні.
Беренільда підвелася з подушки, а в тітки Розеліни аж перекинулася чашка. Не вірячи власним вухам, обидві втупилися в чоловічка, який закляк на килимі, стискаючи в руках цукорницю.
— Боюся, що не розчула, — солоденьким голосом промовила Беренільда.
— Ні, — дуже спокійно повторила Офелія. — Перепрошую за відвертість, але вашим перегаром тхне аж сюди. Хіба ви не розумієте, яким випробуванням піддаєте себе й дитину, яку носите? Якщо ви самі не здатні, за вас думатиму я.
Тітка Розеліна всміхнулася дуже коротко, лише на мить оголивши свої конячі зуби.
— Вона має рацію. Жінка вашого віку повинна дуже берегти себе.
Беренільда в подиві вигнула брови й зчепила руки на животі.
— Жінка мого віку? — невиразно пробурмотіла вона. — Та як ви насмілилися на таке?
Вона була надто виснажена, щоб розгніватися. Її голова знову торкнулася подушки, і по ній водоспадом розсипалися біляві кучері.