— Не торкайтеся цього гальванометра! — повторила вона, підвищивши голос. — Можу надати вам зразки для читання.
Здоровань знизав плечима.
— Та я просто хотів подивитися, як ця штука працює! Я все одно не вмію читати.
Іншої відповіді Офелія й не чекала. Уміння читати предмети було не надто поширений серед жителів Ані-ми. Іноді цей хист давав про себе знати в підлітковому віці у формі невиразних, ледь помітних здогадок, але за відсутності вчительської підтримки вже за кілька місяців зникав. Для Офелії роль такого ментора зіграв дідусь: передусім їхня гілка працювала над збереженням родинної спадщини. Повертатися в минуле предметів, ледь торкнувшись їх? Мало хто з мешканців Аніми хотів брати на себе такий тягар, тим наче, якщо це не їхня професія.
Офелія кинула швидкий погляд на мсьє «габіка», який з реготом смикав товаришів за плащі. Сам він умів читати, але, вочевидь, навчився нещодавно, тому хотів погратися із цим новим надбанням.
— У цьому нема проблеми, кузене, — спокійно зауважила Офелія, повертаючись до здорованя. — Якщо ви хочете торкнутися експоната колекції, то маєте вдягнути рукавички, як я.
На минулій сімейній нараді щодо збереження спадщини було вирішено заборонити працювати з архівами голими руками без спеціального дозволу. Контактувати з предметом означає забруднювати його власним настроєм, додавати новий шар інформації в його історію. Забагато людей уже забруднили рідкісні екземпляри своїми емоціями та думками.
Офелія підійшла до шухляди з ключами, але смикнула її надто сильно — шухляда залишилася в руці, а все, що в ній лежало, з веселим гуркотом розсипалося підлогою.
Поки вона схилилася, щоб зібрати ключі, юнаки збиткувалися над нею за її спиною. Мсьє «габік» із глузливою посмішкою підійшов допомогти їй.
— Не варто кепкувати з нашої відданої кузини. Може, вона дасть мені щось почитати для саморозвитку! — І він хижо посміхнувся. — Я хотів би чогось крутого, — повернувся він до Офелії. — Чи немає у вас зброї? Знаєте, це такі штуки для війни?
Офелія прилаштувала на місце шухляду й узяла потрібний ключ. Війни старого світу збуджували інтерес молоді, яка не знала нічого, крім дрібних сімейних сутичок. Ці шмаркачі лише хотіли розважитися. Офелію не зачіпали жарти на адресу її скромної персони, але попа терпіти не могла, коли хтось виявляв таку неповагу до її музею, особливо сьогодні.
Хай там як, а вона твердо вирішила поводитися професійно до кіпця.
— Пройдіть за мною, — сказала вона, тримаючи ключ У руках.
— Надайте мені ваші зразки! — проспівав «габік» з карикатурним реверансом.
Офелія провела їх до ротонди, призначеної для літальних машин першого світу — найпопулярнішого зібрання в цій колекції. Орнітоптери, аероплани-ам-фібії, механічні птахи, парові гелікоптери, квадроплани та гідроплани були підвішені на линвах і скидалися на величезних засушених бабок. Побачивши цей антикваріат, ватага так і покотилася зо сміху й замахала руками, наче зграя гусей. «Габік», що деякий час жував гумку, приклеїв її до корпусу планера.
Офелія подивилася на це, не змигнувши. Це було вже занадто. Він хотів справити враження на галерку? Що ж, вони сміятимуться.
Офелія повела хлопців сходами мезоніна, і вони пішли вздовж скляних полиць. Нарешті дівчина відімкнула ключем одну зі скляних вітрин і, вхопивши хусточкою малесеньку свинцеву кульку, витягнула її і передала «габіку».
— Чудовий матеріал, що багато розповість вам про війни давнього світу, — спокійно промовила вона.
Він зареготав, схопивши кульку голими руками.
— Що ви мені даєте? Цукерку з автомата?
Його посмішка танула, поки минуле цього предмета проступало під його пальцями. Хлопець зблід і закляк на місці, немовби навколо нього час застигнув. Спочатку, побачивши його вираз обличчя, приятелі весело штурхали одне одного ліктями, але потім стривожилися.
— Ви заразили його якоюсь гидотою І — запанікував один з них.
— Цей експонат високо цінують історики, — заперечила Офелія професійним тоном.
З блідого «габік» став сірим.
— Це... це не те... що я просив... — насилу промимрив він.
Офелія взяла кулю своєю хусточкою й поклала на червону підкладку.
— Ви ж хотіли зброю, чи не так? Так ось, я дала вам кулю, яка свого часу пробила живіт солдата. Це і є війна, — підсумувала вона, поправляючи окуляри. — Ті, хто вбиває, і ті, кого вбивають.
«Габік» тримався за живіт — схоже, його сильно нудило, — і Офелія трохи послабила тиск. Це був жорсткий урок, вона це усвідомлювала. В уяві цього хлопця вирували героїчні епопеї, а прочитати зброю — це як подивитися в обличчя власній смерті.