— А от і сьогоднішні новини!
І Розрада взяла газету з таці Офелії, елегантно вмостилася в глибокому кріслі, але одразу насупилася.
— Схоже на те, що ця газета надто близько познайомилася з праскою.
— Міме, сьогодні ти позбавлений перерви, — оголосила Беренільда.
Офелія навіть не чекала іншого: вона не мала ілюзій щодо себе. Розливаючи всім чай, тітка аж заціпеніла від люті. Вона тримала на Беренільду зло за кожне покарання своєї племінниці.
— Ось лишень послухайте! Вони про це написали! — пирхнула Розрада, зарившись у газету своїм гарним носиком. — «Виїзди карет у садах Місяцесяйва завжди вражали. Учора графині Інґрід не пощастило, і вона показала це на своєму прикладі. Чи то карета була завелика? Чи то графиня впрягла надто норовливих жеребців? Ніщо не могло спинити їх. Ані батіг, ані вуздечка, і графиня пролетіла широкою алеєю, мов вихор, що його здійняла буря, і зчинила неймовірний галас, благаючи про допомогу». Стривайте, не смійтеся, найкраще наприкінці! «Чи то ворота були занизькі, чи то карета зависока, але їй знесло дах. Ми довго тут це описуємо, але насправді все сталося миттєво. Шалена поїздка, на щастя, добре закінчилася, і графиня відбулася чималим переляком та ще трохи забилася».
— Як це жалюгідно! — сказала Мелодія.
— Якби від сорому вмирали... — зітхнула Грація, не договоривши.
— Наступного разу вона приїде в скромнішій кареті, — по-філософськи підсумувала Світосвітла.
— Або візьме стриманіших жеребців, — докинула Де-ліція.
Арчибальдові сестри так сміялися, що довелося їм діставати хусточки. В Офелії гуло в голові. Цей щебет здавався їй смертельно нудним. Беренільда, яка прихильно дивилася на веселощі дівчат, помахала перед собою віялом.
— Ну ж бо, любі мої, не варто аж так сміятися з нещасливої пригоди цієї бідолашної Інґрід.
— Дуже слушне зауваження, — погодилася Ждана. — Заспокойтеся трохи, дурненькі, — порадила вона ущипливим тоном. — Хай там як, а графиня — наша гостя. Ми самі її запросили.
Арчибальдові сестри недарма носили свої прізвиська. Ждана постійно казала щось виважене, Розрада сміялася з усього, Мелодія скрізь бачила привід поговорити про мистецтво, Світосвітла засліплювала всіх ясністю своїх розумних суджень, а Деліція все розглядала з позиції чуттєвих задоволень. Що ж до маленької Лади, то дівчинка була така мила, що навіть найнеприємніші слова, вилітаючи з її вуст, здавалися перлинками.
Павутина... Це слово набирало об’ємного значення, коли бачила їх разом.
Попри всі відмінності віку й характеру здавалося, що сестри — насправді одна людина. Досить було комусь із них простягнути руку, й інша одразу передавала пудреницю, рукавички, щипчики для цукру, не відволікаючись від того, що робила в той момент. Досить було одній з них почати речення, інша закінчувала його, наче так і треба. Часом усі вони починали хором сміятися без видимої причини. Іноді, навпаки, вони шарілися від сорому, і жодна не могла продовжити розмову — зазвичай таке траплялося, коли Арчибальд «відвідував» одну з гостей у палаці.
Арчибальд...
Після побаченого в бібліотеці Офелія вже не могла боротися з якимось невиразним побоюванням. Вона відчувала, що доступилася до чогось дуже важливого, але не могла про це говорити ні з ким, а надто — з Бере-нільдою. Що довше вона думала, то сильніше переконувалася: фаворитка організувала Ториів шлюб для того, щоб відвоювати собі місце біля Фарука.
— Бароне, можна подивитися на стрічки? — солодким, як завжди, голосом озвалася Лада.
Мельхіор поставив чашку й широко всміхнувся — аж настовбурчилися незавиті вуса.
— Мадемуазель, я чекав, коли ви спитаєте. Створюючи нову колекцію, я думав саме про вас.
— Про мене?
Лада радісно скрикнула, коли барон розщепив свою валізу для зразків. На чорній оксамитовій підкладці кожна кольорова стрічка мала подобу кольорового метелика, що тріпотів крилами. Дівчинка вирішила переміряти геть усе.
— Принесіть велике дзеркало.
Отупіла від виснаження, Офелія не одразу зрозуміла, що звертаються до неї.
— Віддавати накази чужим слугам — поганий тон, — зауважила Ждана.
— Моя челядь до ваших послуг, люба, — промовила Беренільда, ніжно гладячи дівчинку по голові. — Цей лакей мені зараз не потрібен.
Дзеркало було важке, як свинець, однак Лада поводилася так само безжально, як Беренільда.
— Ні, не ставте, — наказала вона. — Тримайте ось так, на висоті мого зросту. Ні, не нахиляйте, краще станьте на коліна. Ось так і стійте.