— Ще більше схуднув, — докірливо сказала Беренільда. — Ти на всіх цих бенкетах з міністрами не знаходиш часу поїсти?
Деліція підморгнула сестрам і підійшла до Тернового крісла, пустотливо всміхаючись.
— Мсьє Торн, нам кортить познайомитися із цією дівчинкою з Аніми, — протуркотіла вона. — Ви її ховаєте?
Офелія занепокоїлася, що тільки й говоритимуть про неї. Вона сподівалася, що в цій розмові не вирине її зустріч з Арчибальдом. Замість відповіді Торн лише поглянув на годинник, тому Деліція, набравшись сміливості, нахилилася до нього. Її біляві кучері тріпотіли від кожного руху голови.
— Ви бодай могли б сказати нам, на що вона схожа?
Торн так зиркнув в очі Деліції, що її усмішка миттю зів’яла.
— Я міг би сказати вам, на що вона не схожа.
Офелія під своєю незворушною маскою Міма скинула бровами. Про що це він?
— Мушу повернутися до своїх обов’язків, — сказав Торн, клацнувши кришкою годинника.
Він підвівся і двома великими кроками вийшов з кімнати. Офелія зачинила за ним двері, не знаючи, що й думати. Якщо він посидів тут так недовго, то навіщо взагалі приходив?
Одразу знов полилася розмова, ніби ніщо її і не переривало.
— Мадам Беренільдо! Чи погодилися б ви зіграти з нами в опері навесні?
— Ви були б чудова в ролі красуні Ізольди!
— До того ж на виставу завітає монсеньйор Фарук. Ви могли б нагадати йому про себе!
— Мабуть, — відповіла Беренільда, махаючи віялом і майже не слухаючи.
«Чи, бува, не сердиться вона?» — подумала Офелія, прочищаючи собі ніс. Причину вона зрозуміла пізніше, коли Беренільда віялом указала на підлогу.
— Що це я бачу на килимі?
Офелія сіла навпочіпки біля Торнового крісла й узяла в руки красивий брусочок срібла.
— Печатка інтендантської служби, — сказала Світо-світла. — Мабуть, вашому вельмишановному племінникові страшенно прикро було загубити її.
Офелія не знала, що робити далі, тож Беренільда роздратовано тицьнула в неї віялом.
— Чого чекаєш? Віднеси йому!
ІНТЕНДАНТСТВО
Офелія дивилася на бліде, невиразне обличчя Міма в настінному дзеркалі. У залі очікування не лишилося нікого, крім неї та якогось аристократа. Він жмакав у руках свій циліндр і час від часу нетерпляче позирав на двері з матового скла, що відділяли від секретаріату. Офелія, не виказуючи себе, спостерігала за ним у дзеркало. Цей чоловік, як і багато Міражників, справляв враження своєю поставою, що у вузькому піджаку здавалася аж перетягнутою. На обох повіках тріпотіли чорні цятки татуювань. Прийшовши, він тільки те й робив, що позирав на годинник на каміні. Дев'ята двадцять. Дев’ята сорок. Одинадцята п’ятдесят п’ять. Чверть на першу.
Офелія стримала зітхання. Він принаймні не від самого ранку чекав. Спершу вона блукала незліченними ліфтами, а потім цілий день стовбичила тут. Вона почувалася такою виснаженою, що в очах розпливалося попри окуляри. Консультантів приймали за рангом, а лакеїв — найостаннішими. Офелія намагалася не дивитися на порожні крісла, а також столик із печивом і кавою, бо не мала права навіть наближатися.
Вона могла б просто залишити печатку у секретаріаті, але знала, що не треба цього робити. Якщо Беренільда так роздратувалася, то це тому, що Торн навмисне «загубив» печатку, бо хотів нової зустрічі.
Скляні двері нарешті відчинилися. Вийшов якийсь чоловік і люб’язно вклонився своєму товаришеві, який досі сидів у залі очікування.
— На все добре, шановний віцепрезиденте, — сказав секретар. — Мсьє раднику, гірошу за мною.
Міражник увійшов до секретаріату, щось невдоволено пробуркотівши, і Офелія лишилася сама. Терпець у неї зрештою урвався, і вона, ухопивши чашку з кавою, вмокнула туди шматок печива й сіла в перше-ліпше крісло. Кава вже вистигла, і ковтати було боляче, але страшенно хотілося їсти. Змолотивши все печиво, що лежало на столику, Офелія прочистила ніс і одразу заснула.
Їй довелося миттю підхопитися, коли за годину прочинилися двері й звідти вилетів радник, ще більш невдо-волений, аніж коли заходив туди. Секретар зачинив за ним двері, навіть не глянувши на Офелію.
Не знаючи, що робити, вона трохи почекала, а потім постукала кілька разів, щоб нагадати про себе.
— Чого тобі? — запитав він, висунувшись.
Офелія знаком показала, що не може розмовляти, і тицьнула рукою в напрямку секретаріату. Вона хотіла увійти, як усі, хіба не зрозуміло?