— Мсьє інтендант повинен перепочити. Я не стану його турбувати заради лакея. Якщо маєш листа, дай мені.
Офелія повірити не могла. Вона стільки годин стовбичила тут, а їй навіть не зроблять таку ласку й не пустять усередину? Вона похитала головою і вперто показала на двері, які секретар заступив ногою.
— Ти що, не лише німий, а ще й глухий? Тим гірше для тебе.
І він ляснув дверима перед носом в Офелії. Можна було залишити печатку в залі очікування і повернутися ні з чим. Але ж ні. Вона почала сердитися. Торн хотів, щоб вона прийшла аж сюди? Що ж, нехай сам розбирається з наслідками.
Вона почала гатити руками в скло, аж поки по той бік не виринув силует секретаря без перуки.
— Забирайся, бо жандармів покличуі
— Що тут таке?
Офелія впізнала жорсткий Торнів акцент.
— О, ми потурбували мсьє? — пробелькотів секретар. — Не тривожтеся, будь ласка. Я зараз копняками вижену цього хама.
Офелія побачила крізь скло, як силует секретаря відштовхнула висока й худа Торнова постать. Коли він розчахнув двері й наставив на неї свій різко окреслений профіль, їй на мить здалося, що він міг не впізнати її. Звівши вгору підборіддя, вона зазирнула йому в очі.
— Нахаба! — завищав секретар. — Просто нечувано! Я зараз викличу жандармів.
— Це посильний моєї тітки, — проскреготав Торн крізь зуби.
Секретар розгубився, але потім опанував себе, удаючи безмежне засмучення.
— Як бачить мсьє, я цього не знав. Це прикра помилка.
Офелія здригнулася, коли Торн поклав їй на потилицю свою велику крижану руку й підштовхнув у ліфт, розташований у глибині секретаріату.
— Вимкніть зайві лампи: я вже нікого сьогодні не прийматиму.
— Так, мсьє.
— А мої завтрашні зустрічі?
Натягнувши великі окуляри з товстими скельцями, секретар перегорнув кілька сторінок записника.
— Мені довелося їх скасувати, мсьє. Коли вельмишановний віцепрезидент виходив від вас, він лишив запрошення: о п’ятій годині ранку відбудеться нарада міністрів.
— Ви отримали від шеф-кухаря список запасів у льохах та підвалах?
— Ні, мсьє.
— Цей документ потрібен мені для наради. Знайдіть його.
— Підвали, мсьє?
Секретареві, судячи з його тону, аж ніяк не кортіло спускатися в підвали — мабуть, вони були розташовані казна-як далеко. Проте він уклонився.
— Звісно, мсьє. До побачення, мсьє.
Безліч разів розшаркавшись і повторивши «мсьє», сек-ретар-підлабузник нарешті зник.
Торн опустив ґрати ліфта. Офелія лишилася на самоті з ним. Однак поки ліфт повільно підіймався, вони не обмінялися ані словом, ані поглядом. Інтендантську службу розмістили в одній із численних турелей Небо-града. Офелії здавалося, що секретаріат і Торнів кабінет розділяє величезна відстань. Її дуже гнітила мовчанка в ліфті. Вона чхала, прочищала ніс, кашляла, дивилася на свої черевики, а Торн не промовив ані слова, щоб їй стало затишніше.
Ліфт зупинився на вході у величезний коридор, де було безліч дверей, ніби клавіш на фортепіано. Може, вони потрапили до Рози Вітрів?
Торн штовхнув дві стулки дверей в кінці коридору. Прислів’я каже, що посада творить людину, а не навпаки. Потрапивши в інтендантство, Офелія почала сумніватися, чи справед ливо це щодо Торна. Його кабінет був холодний та аскетичний. Він аж ніяк не заохочував до надмірності. З робочих меблів стояв лише великий письмовий стіл, декілька стільців та шафи-картотеки по чотирьох кутках приміщення. Ані килима на підлозі, ані картин на стінах. Жодних дрібничок. З усіх газових світильників горів лише один, на столі. Темні дерев’яні панелі створювали похмуру атмосферу, яку не розганяли жодні вкраплення кольорів, крім корінців книжок на полицях. Функцію декору виконували рахівниці, мапи та графіки. Із загального стилю вибивалася хіба що стара, аж мало не дірява канапа, що стояла під круглим віконцем.
— Тут ви можете говорити спокійно, — сказав Торн, замкнувши за собою двері. Він зняв мундир з еполетами й залишився в простій куртці поверх бездоганно білої сорочки. Невже він не мерзнув? Попри кований радіатор у кабінеті стояв крижаний холод.
— Куди воно виходить? — запитала Офелія, указуючи пальцем на вікно.
Вона одразу приклала руку до горла. Голос звучав хрипко й нагадував скрегіт іржавого заліза. Ангіна й Мі-мова німота погано позначилися на голосових зв’язках.
Почувши її, Торн здивовано вигнув пошрамовану брову — лише цей мімічний прояв оживив його незворушне довгасте обличчя. Може, Офелія сама собі це вигадала, але зараз він здавався їй іще жорсткішим, ніж зазвичай.