— Надвір, — нарешті відповів він.
— Справді надвір?
— Справді.
Офелія піддалася спокусі: залізла на канапу, як дівчинка, і припала носом до віконця. У ньому стояла подвійна шибка, але скло все одно було холодне як лід. Глянувши вниз, вона побачила обриси валів, арок та веж, і в голові в неї запаморочилося. Там навіть розкинулася стоянка для гвинтокрилів! Рукавичкою Офелія витерла пару від свого дихання, а коли побачила шматок нічного неба крізь мереживо інею та бурульок, то їй перехопило подих. Серед зірок крутилися якісь чудернацькі завитки, залишаючи по собі кольорові шлейфи. Отже, це й було полярне сяйво?
«Як давно я не бачила неба?» — подумки зачудовано спитала вона себе.
Їй раптом здавило горло, і не лише від застуди. Вона згадала всі зоряні ночі, якими ніколи не знаходила часу помилуватися у своїй маленькій Долині.
Офелія геть забула б про Торна в себе за спиною, якби хід її роздумів не перервав різкий телефонний дзвінок. Наречений зиркнув на неї, поглядом вимагаючи, щоб вона не виказувала своєї присутності, а тоді підняв слухавку.
— Так? Пройшла? Чотири години. Буду.
Поклавши слухавку на держак, він знову глянув на Офелію. Вона хотіла пояснень, але Торн стояв, спираючись на письмовий стіл, склавши руки на грудях, немовби сам чекав того самого від неї. Під його поглядом вона знайшла в кишені уніформи печатку, поклала її на стіл і прокашлялася, щоб голос звучав ясніше:
— Ваша тітка була не в захваті від виявленої вами ініціативи. Правду кажучи, мені вона теж не дуже сподобалася, — додала Офелія, згадавши проведені в залі очікування години. — Чи не простіше було б зателефонувати в Місяцесяйво?
Торн роздратовано пирхнув своїм великим носом.
— Телефонні лінії в Небограді ненадійні. І поговорити я хотів не зі своєю тіткою.
— Що ж, слухаю вас.
Офелія мимоволі сказала це холоднішим тоном, ніж їй хотілося. Безумовно, у Торна мали бути вагомі причини, щоб організувати цю зустріч, але все одно вона почувалася ні в сих, ні в тих. Він постійно щось приховував — от і має результат.
— Від цього маскараду мені незручно, — повідомив Торн, глянувши на годинник. — Зніміть, будь ласка.
— У мене лише сорочка під лівреєю, — відповіла Офелія, крутячи в руках ґудзик коміра.
Їй одразу стало соромно, що вона виказала свою цнотливість. Саме такої розмови з Торном вона всіляко хотіла уникнути. Хай там як, цьому чоловікові було цілком байдуже до таких ситуацій. Клацнувши кришкою годинника, він указав їй поглядом на шафу за письмовим столом.
— Пальто візьміть.
«Зробіть це, зробіть те...» У деяких питаннях Торн був гідним племінником своєї тітки. Офелія обійшла важкий дерев’яний стіл і відчинила дверцята шафи. Вона побачила там лише Торнові речі, надміру строгі й завеликі.
Не знайшовши нічого кращого, вона зняла з вішака довге чорне пальто.
Позирнула на Торна, щоб переконатися, що він не підглядає, але він демонстративно стояв спиною до неї. Галантно? Іронічно? Байдуже?
Розстебнувши ліврею, Офелія накинула пальто. Вона глянула на своє відображення у дверцятах шафи й насупилася. Така худенька в цьому завеликому пальті, вона здавалася дитиною в одязі дорослого. Потріскані губи, червоний ніс — обличчя справді мало жахливий вигляд. Темні кучері погано трималися в шиньйоні й спадали на щоки, підкреслюючи блідість шкіри. Навіть крізь сірі окуляри видно було темні кола під очима. Офелії стало так шкода себе, що власна сором’язливість здалася ще безглуздішою.
Від виснаження вона не могла триматися на ногах, тому сіла за письмовий стіл. Ноги не сягали підлоги: стілець робили на Торнів зріст.
— Слухаю вас, — повторила вона.
Стоячи навпроти неї і спираючись на стільницю, він вийняв з кишені куртки якийсь папірець і штовхнув через письмовий стіл до Офелії.
— Читайте.
Не знаючи, що й подумати, вона закасала надто довгі рукави пальта й взяла прямокутний аркуш. Телеграма?
МСЬЄ ТОРН ІНТЕНДАНТСТВО НЕБОГРАД ПОЛЮС ЖОДНОЇ ЗВІСТКИ ВІД ТЕБЕ ПІСЛЯ ВІД’ЇЗДУ МОГЛА Б ХОЧ НА ЛИСТИ ВІДПОВІДАТИ МАМА СЕРДИТЬСЯ НА ТВОЮ МОВЧАНКУ ТА НЕВДЯЧНІСТЬ РОЗРАХОВУЄМО НА ЛИСТИ ВІД РОЗЕ-ЛІНИ АҐАТА
Офелія кілька разів перечитала текст. їй аж забракло повітря.
— Доволі неприємно, — зазначив Торн голосом, який нічого не виражав. — Ваші Настоятельки припустилися помилки, повідомивши вашій родині цю адресу. Мені аж ніяк не можна писати в інтендантство, а тим паче телеграми надсилати.
Офелії довелося підвести голову, щоб через стіл поглянути йому у вічі. Цього разу вона по-справжньому розлютилася. За пошту відповідав він. З його вини вона вважала, що сім’я забула її, а батьки тим часом не могли місця собі знайти від тривоги.