— Про які це листи говорить моя сестра? — сердито промовила вона. — Ви ніколи нічого не передавали мені. Чи відправили ви бодай ті, що ми вам довірили?
Мабуть, вона здавалася по-справжньому лютою, бо Торн втратив притаманну йому незворушність.
— Я б не міг бути таким недбалим і загубити всі ці листи, — пробуркотів він.
— Тоді хто розважається, перехоплюючи наше листування?
Торн підняв кришку годинника й знову закрив її. Офелію вже почало дратувати, що він постійно стежить за часом.
— Не знаю, але явно хтось дуже вправний. Контроль за доправленням пошти належить до моїх повноважень. Якби не ця телеграма, я б навіть не дізнався, що листи зникли.
Офелія прибрала за вухо пасмо волосся, що впало на ніс.
— Дозволите мені прочитати її?
Ці слова могли збити з пантелику, але Торн одразу зрозумів, про що вона.
— Я не власник цієї телеграми. Ви не повинні питати в мене дозволу.
Офелія насупилася під своїми окулярами. Звідки він дізнався? О, так, вони з тіткою Розеліною говорили про це у гвинтокрилі за обідом з помічником капітана. Отже, Торн, хоч і здавався зверхнім та відстороненим, насправді уважно все слухав.
— Ви торкалися її останнім, — пояснила вона. — Мені доведеться розпочати читання з вас — іншого виходу немає.
Схоже, ця звістка не сподобалася Торну. Він кілька разів відкрив і закрив кришку годинника.
— Печатка на телеграмі справжня, — сказав він. — Сумніваюся, щоб її підробили, якщо вас непокоїть саме це.
Торнові очі у світлі лампи на столі блищали якось дивно, мов два шматки металу. І щоразу, коли він дивився на неї, як-от зараз, їй здавалося, ніби він намагається прорватися їй аж у душу.
— Сподіваюся, ви не ставите під сумнів моїх слів, — урешті промовив він зі своїм грубим акцентом. — Може, ви радше мене прочитати намагаєтеся?
— Ви надто високої думки про мене, — похитала головою Офелія. — Читач не може глибоко цізнати психологію людей. Я здатна вловити лише плинні стани свідомості, побачене, почуте, відчуте вами на дотик, поки ви тримали в руках цей предмет, але запевняю вас, що все це дуже поверхневе.
Офелія ніколи не вміла говорити переконливо. Торців годинник відбивав час: «Тік-так, тік-так, тік-так».
— Хтось веде свою гру з листуванням, — зітхнула вона, — і я більше не хочу наражатися на небезпеку стати жертвою маніпуляцій.
На її превелике полегшення, Торн врешті прибрав годинник у кишеню куртки.
— Дозволяю.
Поки Офелія розстібала ґудзики своєї захисної рукавички, він спостерігав за нею з притаманною йому відстороненою цікавістю.
— Ви можете прочитати що завгодно?
— Ні, не все. Я не можу читати ані органічної матерії, ані природної. Люди, тварини, рослини, необроблені мінерали поза моїм доступом.
Офелія глянула на Торна поверх своїх окулярів, але він більше нічого не питав. Узявши телеграму голою рукою, вона одразу опинилася посеред такого виру вражень, що в неї перехопило подих. Як вона й думала, Торнова незворушність виявилася оманливою. Зовні він здавався холодним, як мармурова брила, а всередині думки перепліталися в такому шаленому темпі, що Офелія не могла вловити жодну з них. Торн міркував багато й робив висновки дуже швидко. Вона ніколи ні в кого не читала нічого подібного.
Здійснюючи подорож у часі, вона незабаром побачила, з яким подивом він дізнався про телеграму — отже, не збрехав, а справді не підозрював про викрадені листи.
Офелія далі заглибилася в минуле. Телеграма потрапила до Торна від незнайомця, а той отримав її від іншої особи. Усі вони були поштовими службовцями, зануреними в дрібні повсякденні клопоти. Вони мерзли, потерпали від болю в ногах, хотіли вищої платні, але ніхто з них анітрохи не цікавився повідомленням, надісланим в інтендантство. Офелія не змогла сягнути далі за руки чергового, який транскрибував звукові сигнали на приймальній станції.
— Де телеграф? — запитала вона.
— У Небограді, біля ангарів для гвинтокрилів.
Торн скористався із читання, щоб навести лад у папірцях на іншому кінці стола — місця для консультантів; Він розкладав рахунки в стоси, ставив на них печатки й прибирав у теки.
— Звідки йдуть сигнали?
— Якщо телеграма приходить з іншого ковчега, як зараз, то її приймають безпосередньо з Північого Вітру, — сказав він, не відволікаючись від сортування паперів. —