— О, то в нас сьогодні майже бенкет! І то, певне, на честь такої події, як дощ Персеїди, що незабаром відбудеться? А зрештою, щоб випити доброго чаю з хорошими людьми, й привід не потрібен. Правда ж?
— Пане професоре, а що то за потік Персеїди, ну, тобто по-науковому розтлумачте? — допитувався Арсен.
— По-науковому? Нє, ліпше, по-науково-популярному. Є така комета Свіфта-Туттля. Вона так названа на честь учених, що її відкрили. Так от та комета, як і наша Земля, до речі, мандрує по своїй орбіті довкола Сонця. Один раз на рік наша Земля дуже близько підходить до орбіти комети та її хвоста і перетинає його частково. Завдяки цьому над нашою планетою випадає метеоритний дощ. Дрібні частини комети входять у земну атмосферу на швидкості понад двісті кілометрів за годину на висоті близько сто тридцять кілометрів і миттєво згорають, залишаючи в небі яскраві сліди.
— Ух ти, от тобі й Персеїди дощові! — вигукує зачудовано Арсен.
— А знаєте, молоді люди, хто такий Персей? — професор, схоже, заходився хлопців екзаменувати.
— То щось типу римське? — ляпнув перше, що прийшло в голову, Арсен.
— Римське? — пан професор аж рота відкрив від здивування.
— Ой, ну нє, типу грецьке, — поправився скоренько Арсен.
— Ой, типу-типу! Фу, неук. А ви, колего, що скажете? — професор хитро примружив очі, звертаючись до Сергія. — Вам як майбутньому фахівцю в царині неба просто необхідно знати міфологію, бо без неї там, — і чоловік тицьнув угору пальцем, — як без рук. Усе в тому світі зв’язано в один кріпкий вузлик, і якщо добре потягнути за ниточку на землі, то обов’язково на іншому кінці її, десь у сузір’ї Риб, наприклад, комусь захочеться підняти вгору руки і помахати нам. А небесні світила інколи поводяться як вигадані нами боги, тож, знаючи міфологію, інколи навіть інтуїтивно можна вгадати норов і характер того чи іншого світила. Так що ж, колего, щодо Персея?
Сергій хитро примружився:
— Так, пане професоре, щодо Персея чи Персеїди?
— О, Арсене! Видиш, а то типу-типу. Молодець, колего! Відразу капканчика помітили.
Сергій ледь усміхнувся і повів далі:
— Персеїда, або Перса — це німфа, океаніда, одна з-поміж трьох тисяч доньок титана Океаніда та його дружини Тефіди, яка була донькою Урана, бога неба, та Геї, богині Землі. За віруваннями давніх греків, батько Персеїди Океанід — це величезний титанічний потік, у який сідають Сонце і зірки і з якого вони знов з’являються. На крайньому заході Океан омиває кордони між світом життя і смерті. Персеїда була дружиною бога сонця Геліоса. У них з Ге…
— Блін, — Арсен не втримався. — Звідки ти то все знаєш? Я також трохи в міфології шарю, але так… Буває ж таке! Я думав ти тіки про небо читаєш, Сергію, а тут… Ха.
— О, колего! Вражаєте! Поважаю, — професор задоволено всміхався. — Багато хто з моїх студентів не може похвалитися такими глибокими знаннями в царині міфології. А тобі, Арсенко, зовсім не завадило б також ті знання підтягнути. Ти ж мандрувати зібрався? Пра’?!
— А що? Я про каньйони, гори та долини знаю багато, як і про столиці держав. Про клімат, про тварин, рослини, які там ростуть. Навіть про будинки. При чім тут казочки?
Ось так, розмовляючи, вони піднялися на другий поверх. Повернули ліворуч, зупинилися перед залізними дверима. Професор вийняв із кишені ключі, відімкнув двері:
— Прошу, панове, заходити, — він пропустив перед собою хлопців і продовжував говорити: — А от і не все так просто, Арсенко! Є ціла наука — топонімія, яка вивчає географічні назви і їх походження. От, скажи, куди б ти хотів поїхати? Хай то буде досить гучне місто.
— Можна в Європі? — перепитав Арсен, зосереджено думаючи.
Професор кивнув головою:
— Можна!
— Добре, хай то буде Мадрид, — погодився невпевнено Арсен.
Вони зайшли в невеличку кімнатку, ледь освітлену тьмяною лампочкою під самою стелею. Стіл під вікном був увесь завалений паперами, зошитами, книгами. Навпроти ще один стіл із трьома стільчиками довкола, бляшанка з-під кави на ньому. Професор устромив у літрове горня кип’ятильник, тоді ввімкнув його в розетку.
— Сідайте, орли. Поки закипить і завариться, можемо добалакати.
Хлопці просто впали на стільці. Арсен спиною до вікна, Сергій біля дверей.
Професор відкрив жерстяну банку, в кімнаті запахло травами — материнкою, чебрецем і ще чимось гірко-солодким. Сергій прочитав напис на банці: «Кава». Але то було ліпше, ніж кава.
— О, хлоп’ята! Який запах! Жменька карпатських гір в одній ложечці, — професор набрав щедро по цілій чайній ложці сухого чаю і кинув у горнята, які дістав із полички, прибитої над столом.